Закінчений та незакінчений злочин
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
чинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Загальне поняття злочину визначає ч. 1 ст. 11 КК України, а саме: злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене субєктом злочину.
Таким чином, можна окреслити ряд необхідних характерних ознак діяння для надання йому статусу злочину. Злочинне діяння є актом вольової та усвідомленої поведінки людини у формі прояву її активності (дія) або утримання від неї (бездіяльність). Злочин є суспільно небезпечним діянням має обєктивну властивість спричиняти або створювати загрозу спричинення шкоди обєктам кримінально-правової охорони. Порівняно з іншими правопорушеннями злочин має найвищий ступінь суспільної небезпеки.
Злочином є тільки те діяння, котре передбачається на рівні Кримінального кодексу із зазначенням конкретних видів покарання. Принцип презумпції невинуватості базується на такій ознаці злочину як вина психічне ставлення особи до вчиненого діяння. Новелою КК України є виокремлення останньої ознаки злочину вчинення діяння субєктом злочину. Це означає, що особа має досягти певного віку (вік, із якого може наставати кримінальна відповідальність 16 років, а у деяких випадках 14 років) і бути осудною (здатність усвідомлювати свої дії чи бездіяльність і керувати ними).
Обовязковим характерною метою злочину є мета. Мета злочину це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та виявлені його елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину. Мета обовязкова ознака складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції кримінального закону, і таким чином є обовязковою (конструктивною) ознакою складу злочину. Це означає, що відповідальність за законом настає лише за такі дії, які вчиняються з вказаною метою. Деякі навмисні злочини, відповідно до своєї законодавчої конструкції, можуть бути вчинені лише за наявності спеціальної мети.
Злочин завжди характеризується певними ознаками. В науці кримінального права панує думка про наявність чотирьох обовязкових ознак злочину: суспільної небезпечності, винності, протиправності і караності.
З урахуванням цих ознак можна зробити висновок, що злочином визнається суспільне небезпечне, винне, протиправне і кримінальне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене субєктом злочину. Кожна з цих ознак злочину відображає його різні істотні властивості, має свій зміст.
Треба підкреслити, що тільки наявність сукупності розглянутих чотирьох ознак суспільної небезпечності, винності, протиправності, караності характеризує діяння, вчинене субєктом злочину, як злочин.
Злочин може бути закінченим і незакінченим. Таке розмежування закріплюється і на рівні Кримінального кодексу України. Відповідно до ст. 13 КК України закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу; а незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Тобто, КК України закріпив три стадії вчинення умисного злочину: готування до злочину (ст. 14), замах на злочин (ст. 15) та закінчений злочин (відповідно до статті Особливої частини).
Крім того, у системі понять незакінченого злочину, розглядається таке поняття як добровільна відмова від злочину Основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання описаної у статті 17 і 31 поведінки.
У разі добровільної відмови втрачається суспільна небезпека особи, яка за допомогою бажаної для суспільства поведінки припиняє свою незаконну діяльність у формі готування до злочину або замаху на нього і таким чином запобігає заподіянню шкоди обєкту кримінально-правової охорони.
Головним правовим наслідком добровільної відмови є те, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за розпочату нею реалізацію злочинного наміру, за умови якщо фактичне вчинене нею діяння не містить ознаки іншого складу злочину.
Особливості добровільної відмови співучасників обумовлені фактом спільного вчинення злочину, а специфіка правової оцінки їхніх дій за обставин добровільної відмови визначається характером і ступенем участі кожного з них у злочині, що готується чи вчиняється.
Список використаної літератури
- Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим. К.: Юрінком-Інтер. 2005. 96 с.
- Кримінальний кодекс України; Кримінально-процесуальний кодекс України. К. : Ін-юре, 2008. 496 с.
- Закон України Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю від 30.06.93 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). 1993. №35. С. 358.
- Закон України Про оперативно-розшукову діяльність від 18.02.92 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). 1992. №22. С. 303.
- Закон України Про прокуратуру від 05.11.91 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). 1991. №53. С. 793.
- Закон України Про Службу безпеки України від 25.03.92 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВ