Закінчений та незакінчений злочин
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?ості. (Наприклад: самовільне будівництво житла.) Разом з тим не всі суспільно небезпечні вчинки визнаються злочинами і набувають протиправності. Визнати певний шкідливий вчинок злочином повною мірою залежить від волі законодавця. Для цього він враховує багато суспільних чинників, а саме: розповсюдженість таких діянь, тяжкість їх наслідків, можливість забезпечення ефективної боротьби з ними, негативні наслідки їх караності та деякі інші.
Винність діяння. Згідно зі ст. 3 КК злочином може бути визнано тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно. Невинне заподіяння суспільно небезпечної шкоди злочином не визнається.
Цивілізоване, демократичне кримінальне законодавство ґрунтується на субєктивних підставах і рішуче відхиляє обєктивну осудність. Кримінальній відповідальності підлягає винна особа. Саме винність діяння є його головним внутрішнім змістом, бо якраз в цьому знаходить вихід лиха воля злочинця. Тому і в провинність особі можна поставити лише такі дії та їх наслідки, які охоплювались її умислом, намірами, які вона передбачала, або могла усвідомлювати та передбачати.
Визнання діяння злочином значить, разом з тим, визнання і його покарання, не має покарання без злочину, так не має і злочину без покарання.
Видом та розміром покарання, встановленого законом за той чи інший злочин, відбивається оцінка суспільної небезпечності злочину, визначається його тяжкість, дає підстави віднести його до того чи іншого класу, групи в певній класифікації.
Отже, для того щоб конкретне діяння було визнано злочинним, воно повинно містити повний комплекс відповідних ознак. Аналіз ч. 1 ст. 11 КК показує, що в ній чітко закріплені три ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, винність і передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність. Перші дві ознаки суспільна небезпечність і винність є матеріальними, що розкривають як зовнішню, так і внутрішню соціально-психологічну природу злочину. Третя передбачення діяння КК формальна, що відбиває юридичну, нормативну природу злочину, тобто його протиправність.
Названі нами головні ознаки злочину не вичерпують усіх його суспільних властивостей. Велику роль відіграють норми моралі. Сила держави армія, міліція, суд, тюрма ніщо в порівнянні з силою громадського осуду. Саме тому закони слабкі, якщо слабкі моральні засади суспільства.
Розділ 2. Закінчений злочин
Поняття закінченого злочину сформульовано у ч. 1 ст. 13 КК. Згідно з нею закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Тобто, закінченим злочином вважається діяння, коли винний виконав усі дії, що утворюють обєктивну сторону конкретного складу злочину, досяг бажаного результату, заподіяв шкоду обєкту злочину. Тільки наявність усіх обєктивних і субєктивних ознак у вчиненому діянні дозволяє визнати його закінченим злочином.
Поняття закінчений злочин відоме теорії кримінального права та кримінальному законодавству з другої половини XIX ст.
В. Д. Спасович визначав закінчений злочин на підставі ст. 12 Уложения 1845 pоці, яке вказувало, що Преступление почитается совершившимся, когда в самом деле последовало преднамеренное виновным, или иное от его действий зло. Критикуючи це нормативне визначення, автор зазначав, що воно невиправдано розширено розглядає наслідки діяння, включаючи до нього ті, які не охоплювались умислом винного. Зло непреднамеренное, произошедшее от деяния, может быть рассматриваемо или как совершенно случайное, тогда оно не может быть вменено подсудимому, или как происшедшее от неосторожности..., що не може розглядатись, як стадія виходячи із висловленої з того, що стадії злочину наявні виключно при вчиненні умисних злочинів. Даючи власне визначення закінченому злочину, він писав, що совершение преступления будет тогда, когда преступник произвел в мире внешнем ту перемену, которая составляет цель его деяния.
Критикуючи цю позицію, М. С. Таганцев вказував, що повязувати момент закінчення треба не з досягненням чи недосягненням злочинцем мети, яку він визначав для себе перед скоєнням злочину, а з нормативним визначенням злочину. Однак, визначаючи поняття закінченого злочину, ані закон, ані автор не розглядали видів злочинів залежно від моменту їх закінчення.
Не робив цього і В. В. Владимиров, який визначав закінчений злочин, як такий, коли умысел преступника осуществлен в действительности.
О. Ф. Юстяківському належить чи не перше у національній кримінально-правовій теорії, визначення закінченого злочину. Він поєднав момент закінчення з наявністю у вчиненому діянні всіх елементів складу конкретного злочину.
Першим, хто зробив спробу диференціації закінчених злочинів на види, був Л. С. Бєлогриць-Котляревський. Він поділяв закінчені злочини на матеріальні і формальні. При цьому повязував ці види з конкретизацією поняття закінченого злочину в диспозиції конкретної норми: там, де норма конкретно визначає всі ознаки злочину, має місце матеріальний склад злочину, там, де формулювання незрозуміле, неточне, формальний.
Як вже зазначалось, законодавство Російської імперії визначило поняття закінченого злочину в Уложении о наказаниях 1845 p. Однак вже кримінальне законодавство 1903 р. від цього відмовилось.
Кримінальне законодавство перших років радянської влади Руководящие начала 1919 pоку присвятило цьому п