Закінчений та незакінчений злочин
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
итанню спеціальну норму (ст. 17), яка визначала: Преступление считается оконченным, когда намерение совершающего преступление осуществилось до конца. Як і дефініції, застосованих дореволюційним законодавством, так і це повязувало момент закінчення з субєктивними характеристиками злочинця, а не з наявністю в діянні ознак складу злочину, визначених відповідною кримінально-правовою нормою.
Подальше кримінальне законодавство часів СРСР КК РСФРР та УСРР 1922 р., Основные начала 1923 p., КК УСРР 1927 p., Основи 1958 р. та КК УРСР 1960 р. взагалі не визначали поняття закінченого злочину.
Слід зауважити, що в перші роки радянської влади висловлювались навіть про необхідність відкинути питання про стадії злочину через те, що революційне право взагалі не повинно розглядати питання про наслідки злочину. Подібна ура-революційність добре відома не тільки кримінальному праву тих часів, а й іншим галузям науки і культури. її хибність і навіть шкідливість також добре відомі, як відомі, на жаль, і наслідки її впровадження в життя.
Глибинна теоретична розробка проблеми закінченого злочину почалась у кримінально-правовій науці в повоєнні роки. Щоправда, і до того часу це питання не залишалось поза увагою наукової думки. В одному з перших підручників із загальної частини кримінального права зазначалось, що преступление считается оконченным тогда, когда совершенное субъектом действие содержит в себе все признаки состава данного преступления. Підручник не розглядав видів закінчених злочинів відповідно до моменту їх закінчення, хоча і виділяє як окремий вид усічені злочини такі, в яких момент закінчення злочину перенесений на таку стадію в розвитку злочинної діяльності, на якій вона ще не досягла по суті свого повного завершення.
Так само розглядалось це питання і в підручнику 1939 р. і в наступних його виданнях (1943 та 1948 pp.)
У навчальному посібнику з кримінального права для юридичних інститутів (1952 р.) всі злочини за моментом закінчення поділялись на матеріальні і формальні залежно від необхідності чи не настання шкідливих наслідків.
М. Д. Шаргородський визначав закінчений злочин залежно від передбачення чи ні законом необхідності настання соціально шкідливих наслідків. Він не називав конкретних видів закінчених злочинів, хоча і робив відповідну диференціацію.
У післясталінські часи зявились два монографічних дослідження в яких разом з повним комплексом проблем стадій на рівні теоретичних узагальнень розглядалось і поняття закінченого злочину.
Першою з них була монографія професора М. Д. Дурманова Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. Автор уперше в теорії радянського кримінального права поставив питання про наявність подвійного змісту в самому понятті закінчений злочин, коли, з одного боку, це розглядається в контексті поняття закінченого злочину в законі, а з іншого, відносно конкретного діяння в судовій практиці. При цьому автор, даючи визначення поняття закінченого злочину, повязує його з наявністю всіх ознак обєктивної сторони того злочину, на вчинення якого скерований умисел винного. Він детально розглядав види закінченого злочину, поділяючи всі злочини за моментом закінчення на матеріальні ті, момент закінчення яких законодавець повязує з настанням суспільно небезпечних наслідків; формальні ті, момент закінчення яких законодавець повязує з виконанням суспільно небезпечного діяння, незалежно від того, чи настали в подальшому наслідки чи ні; усічені момент закінчення яких переноситься на ранню стадію розвитку злочинної діяльності. При цьому автор висловлювався негативно щодо використання зазначених термінів і пропонував інші, надзвичайно складні за граматичною конструкцією, які, до речі, не прижилися в теорії кримінального права.
Другою працею була монографія І. С. Тишкевича Приготовление и покушение по уголовному праву. Автор повязував момент закінчення злочину з моментом виконання суспільно небезпечних дій, скерованих на спричинення шкоди суспільним відносинам, хоча навіть така шкода насправді і не була спричинена. Виділялись три вказаних види закінчених злочинів (хоча також робилась невдала спроба надати їм іншу назву). При цьому, визначаючи поняття усіченого злочину, він розглядав його, як різновид формального злочину.
А. А. Піонтковський визначав закінчений злочин таким чином: Преступление является законченным тогда, когда совершенное виновным деяние содержит все признаки состава преступления, описанные в диспозиции уголовного закона. Не називаючи видів злочину за моментом закінчення (матеріальні і формальні), він, проте, давав визначення, які фактично відповідають саме цим видам. Глибинно розглядались поняття і зміст усічених злочинів, їх місце в загальній системі злочинів за моментом закінчення.
Українські вчені-криміналісти переважно дотримувались тих самих поглядів, що й їх російські колеги.
Приміром, у фундаментальній роботі Уголовное право Украинской ССР на современном этапе автори визначали закінчений злочин таким чином: Преступление считается оконченным, если полностью выполнен предусмотренный законом состав преступления. Вони також виділяли три види злочинів відповідно до моменту закінчення матеріальні, формальні та усічені.
П. С Матишевський визначав закінчений злочин як такий, що містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої част?/p>