РДднiсть рiзноманiтного. Загальний зв'язок
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
РДднiсть рiзноманiтного. Загальний звязок
Вступ
Людина в навколишньому рiзноманiттi свiту завжди була схильна шукати щось загальне, що поСФднуСФ рiзнi явища й речi. Для одних людей СФднiсть навколишнього свiту ТСрунтувалося на матерiальному, для iнших - на духовному початку. РДднiсть це могло бути субстратним, структурним, функцiональним i т.д. Але, незважаючи на варiативнiсть пiдходiв, iдея СФдностi проходить через всi етапи пiзнання миру людством.
Найдавнiшою формою обСФднуючого погляду на мир варто вважати мiф. ВоззСФднуючи свiдоме й несвiдоме, вiн малював цiлiсну картину миру. Формувався мiфологiчний свiтогляд як система уявлень. РЖдею виявлення СФдностi миру ми виявляСФмо й в античних натурфiлософiв, якi за основу СФдностi приймали яку-небудь речовинну першооснову й намагалися зясувати процеси виникнення й знищення речей у СФдинiй першоосновi. Фiлософи мiркують про "архе" (пiдстава, першопричина, принцип), уважаючи, що "апейрон" (безмежна, невизначена матерiя) - основа свiтобудови. Античний розум спробував зрозумiти хаос через космос. По Гераклiтовi, властивостi речей вiдноснi, тому що природа речей проявляСФться лише у взаСФмодiях з iншими речами. У космосi (абсолютне) всi явища, i всi речi (вiдносне) СФдинi. А вища мудрiсть полягаСФ в тому, щоб, прислухаючись до природи, зрозумiти, що все СФдино. Для Гераклiта СФднiсть навколишнього свiту пояснюСФться не тiльки тим, що вогонь (як "ясновельможне, найтонше повiтря") - основа всього, але й тим, що СФдино сам свiтовий процес, у результатi чого виникаСФ гармонiя всього.
Для прихильникiв атомiзму як форми матерiалiстичного погляду на фiзичний мир все iснуюче походить iз багато чого (атоми - основа СФдностi природи). У стоСЧкiв основа СФдностi - Логос i безперервне середовище (пневма). Фiлософiя елеатiв затверджувала iдеальну СФднiсть (суще як безумовно СФдине). ". Соловйов, високо оцiнюючи погляди Зенона писав: "РЖ попереднi фiлософи не могли обходитися без мiркувань, без дiалектики, але в них це був елемент другорядний. Зенон уживав винятково дiалектичний спосiб". Однак його дiалектика зверталася на заперечення зовнiшнього буття. У Сократа ж ". Соловйов бачить "спосiб позитивноСЧ дiалектики", оскiльки Сократ уважаСФ, що "повинне бути щось безумовне, загальне, обСФктивне, для всiх обовязкове".
Вогонь, повiтря, вода й земля утворять, по Емпедоклу, живий континуум, що стаСФ, i Емпедокл затверджуСФ СФднiсть як потяг усього iснуючий друг до друга (любов як протилежнiсть розбрату). Прагнення Емпедокла до унiверсального синтезу було високо оцiнене Гегелем. Для Анаксагора "хаос" (як сумяття всiх речей) СФ матерiальна множиннiсть, але саме хаос несе в собi можливiсть СФдностi (космос як гармонiчне цiле). Пiфагорiйцi ж розумiли СФднiсть у змiстi кiлькiсноСЧ гармонiСЧ.
На думку ". Соловйова, фiлософiя виникаСФ тодi, коли ворожнеча розриваСФ людське спiвтовариство. Тому батькiвщиною фiлософiСЧ росiйський фiлософ уважав Древню РЖндiю, де поява фiлософiСЧ бути ознаменовано нечуваним висновком: "усе СЧсти СФдинi", тобто "всi особливостi й подiли суть видозмiни однiСФСЧ загальноСЧ сутностi". ВиявляСФться, таким чином, "вовлеченiсть людини у всеСФднiсть iснуючого".
У фiлософiСЧ самого ". Соловйова не можна не побачити прагнення до гармонiСЧ СФдиного й множинного. По Соловйову, у свiтовому процесi взаСФмодiють множиннiсть буття й божественна СФднiсть. Мир - це рiзноманiття розвинених форм дiйсностi. Вони зберiгаються, але пронизанi прагненням до СФдностi, i "...множиннiсть iстот не СФ множиннiсть безумовно окремих одиниць, а лише множиннiсть елементiв однiСФСЧ органiчноСЧ системи, обумовленоСЧ iстотною СФднiстю СЧхнього загального початку...". Разом з тим варто визнати, "що немаСФ й не може бути нi чистоСЧ СФдностi, нi чистоСЧ множинностi, що все, що СФ, СФ необхiдно i СФдине, i багато чого".
1. Багато чого й одне
У сучасних умовах, на новому етапi розвитку мiждержавних вiдносин, цивiлiзацiСЧ в цiлому, прiоритетного значення набувають загальнолюдськi проблеми й цiнностi. РЖснуючий рiвень взаСФмодiСЧ суспiльства iз природою, мiжнацiональнi звязки, соцiальне життя ставлять такi питання, рiшення яких вимагаСФ якiсних перетворень у свiтоглядi людей, у науцi, у фiлософiСЧ. Загострилася необхiднiсть охопити все важливi сфери людського буття, вiдбити СЧхньому динамiку, осягти СЧх у взаСФмозвязку й органiчнiй СФдностi. Такий пiдхiд пiд силу саме дiалектичному методу пiзнання.
Навколишня нас дiйснiсть нескiнченно рiзноманiтна у своСЧх проявах. Невичерпна обСФктами нежива природа. З неозорого рiзноманiття форм складаСФться життя на Землi. Нескiнченний калейдоскоп соцiальних процесiв. Багатогранна сфера духовного. Явища й речi постiйно мiняються, множачи це рiзноманiття.
На думку И.З. Цехмистро, розум не сумнiваСФться в iснуваннi реального миру як всеосяжна сукупнiсть рiзних обСФктiв, а в логiку, у математичних побудовах така конструкцiя навряд чи можлива. Тому вiн пiдкреслював: "...загальне не може бути вiдтворено нi в логiку, нi в математику на основi якоСЧ-небудь теоретико-множинноСЧ моделi його. Основнi труднощi виникають при цьому зi своСФрiдноСЧ недостатностi самого поняття безлiчi для вiдображення властивостей загального".
Дiалектиковi подiбностi (спiльностi) i розходжень (рiзноманiття) вiдбиваСФ принцип СФдностi рiзноманiтного, що орiСФнтуСФ на дослiдження обСФ