Етикет УкраСЧни та РосiСЧ
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Вµн тАЮРуськоСЧ трiйцi" Я. Головацький у статтi тАЮСлова вiтання, благословенства, чемностi i обичайностi у русинiв" засвiдчуСФ: тАЮЙого [народу] вiтання, прощання, просьби, перепроси, понука, благословення дихають одним духом доброти, сердечнi, нiжнi, богобiйнi, а заодно чеснi та гiднi чоловiка ".
За умовами та змiстом ситуацiСЧ спiлкування в системi украСЧнського мовленнСФвого етикету розрiзняють 15 видiв стiйких мовних висловiв:
Звертання, вiтання, знайомство, запрошення, прохання, вибачення, згода, незгода, скарга, втiшання, комплiмент, несхвалення, побажання, вдячнiсть, прощання.
Вiдбором етикетних мовних формул у кожному видi мовленнСФвого етикету створюСФться та чи iнша тональнiсть спiлкування, тобто соцiальна якiсть спiлкування, яку можна визначити як ступiнь дотримання етичних норм у процесi комунiкацiСЧ. В СФвропейському культурному ареалi видiляють пять видiв тональностей спiлкування:
висока, нейтральна, звичайна, фамiльярна, вульгарна.
Дiлове спiлкування повязане з вибором етикетних мовних формул двох видiв тональностей спiлкування - високоСЧ та нейтральноСЧ.
Важливо добре засвоСЧти чинники, що впливають на вибiр словесноСЧ формули в конкретнiй ситуацiСЧ спiлкування:
1) вiк, стать, соцiальний статус адресата;
2) особистi якостi спiврозмовникiв;
3) комунiкативнi умови (мiiе, час, тривалiсть спiлкування);
4) характер взаСФмин мiж спiврозмовниками та iн.
В офiцiйному спiлкуваннi особливе значення мають тi види мовленнСФвого етикету, якi представляють категорiю ввiчливостi, а саме: звертання, вiтання, прощання, подяка, вибачення, прохання.
Звертання - найяскравiший i часто вживаний вид мовленнСФвого етикету. Суть його полягаСФ в тому, щоб назвати спiврозмовника з метою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицiСФю.
Система етикетних звертань украСЧнськоСЧ мови зазнала в своСФму iсторичному розвитку найбiльше змiн, що пояснюСФться особливою залежнiстю вiд соцiальноСЧ органiзацiСЧ суспiльства. Сьогоднi реСФстр слiв-звертань офiцiйного вжитку складають пане (панi, панове), добродiю (добродiйко, добродiСЧ), друзi, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товаришi), якi супроводжують етикетнi означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: високоповажний пане Президенте, глибокоповажнi панi та панове, дорогi друзi, високоповажна святочна громадо, шановнi колеги.
Вибiр звертання значною мiрою залежить вiд тональностi спiлкування. Офiцiйна величальна функцiя закрiпилася сьогоднi за звертанням пане (панi, панове). В офiцiйному, здебiльшого усному, спiлкуваннi послуговуються цим звертанням у поСФднаннi з прiзвищем або назвою особи за фахом чи родом дiяльностi, напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане ректоре. Це шанобливо-ввiчливе звертання поширилось в украСЧнськiй мовi пiд впливом польськоСЧ, в якiй воно маСФ нейтральне значення.
Звертання добродiю (добродiйко, добродiСЧ) вважають давньою почесною назвою осiб, що роблять добро. Як етикетне звертання фiксуСФ тАЮРЖсторичний словник украСЧнськоСЧ мови" РД. Тимченка з XVII ст. Поширене було здебiльшого на сходi УкраСЧни. Вживалось у сполученнi з етикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прiзвищем, iмям, iменем по батьковi, напр.: вельмишановний добродiю Олексiю Петровичу. У традицiйному значеннi варто вживати це звертання й сьогоднi в рiзних сферах суспiльного життя, зокрема дiловiй.
Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежуСФться правовою, юридичною сферою i пiдкреслюСФ рiвнiсть усiх членiв суспiльства перед законом як осiб, що користуються громадянськими правами i мають певнi обовязки.
ОднiСФю з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед виказуСФмо тАЮкредит довiри", СФ слово друзi. Це звертання набуло особливого звучання через часте використання його Президентом Вiктором Ющенком пiд час виборiв Президента та ПомаранчевоСЧ революцiСЧ в УкраСЧнi.
У розмовi з колегами, звертаючись до керiвникiв установи, органiзацiСЧ узвичаСФною СФ форма звертання на iмя та по батьковi, напр.:
Вiкторе Андрiйовичу, РЖване Степановичу, ЮлiСФ Володимирiвно. В КиСЧвськiй Русi iмя по батьковi виконувало функцiю прiзвища, наприклад, Анна Ярославна. РЖ тiльки тодi, коли узвичаСЧлося прiзвисько, будова найменувань стала двокомпонентною, наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко вiдмовлятися вiд власне украСЧнських звертань на iмя та по батьковi, очевидно, не варто. Однак треба наголосити на тому, що не по-украСЧнськи звучить звертання Олександрiвно! Миколайовичу! Така традицiя звертання здавна вiдома росiйськiй мовi й не слiд СЧСЧ переймати!
ЗаслуговуСФ на увагу i вибiр звертання до великоСЧ кiлькостi слухачiв на рiзноманiтних зiбраннях: зборах, засiданнях, конференцiях тощо. Форму звертання звичайно визначаСФ вид зiбрання. Кожне звертання враховуСФ своСФрiднiсть аудиторiСЧ, прагнення i можливiсть доповiдача наблизитись до слухачiв, напр.: Вельмишановний пане ректоре! Вельмишановний пане голово! Шановнi колеги! Дорогi друзi! Вельмишановнi панi та панове!
Вiтання виконуСФ важливу функцiю в комунiкативному актi - з нього починаСФться спiлкування, а часто ним же i обмежуСФться як етикетним ритуалом. Цим пояснюСФться спецiалiзований характер i певний автоматизм вiтальних висловiв.
Перше враження про людину складаСФться вiд того, наскiльки щиро i привiтно вона вiтаСФться. У вмiннi вибрати доречну форму вiтання виявляСФть?/p>