Етика i естетика, проблеми взаСФмодiСЧ
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
мораль сей басни такова, - спробуйте замiнити в ньому мораль на нравственность. Таких прикладiв можна навести чимало.
З-помiж фiлософiв, якi займалися проблемами етики, серйозну увагу на зазначену обставину звернув великий нiмецький дiалектик-iдеалiст Г.В.Ф.Гегель (1770-1831). Moralitat i Sittlichkeit, мораль i моральнiсть постають у Гегеля як послiдовнi ступенi розвитку обСФктивного духу, причому моральнiсть тлумачиться як форма бiльш розвинута, насичена конкретним життСФвим i соцiальним змiстом. Вiдмiннiсть мiж мораллю i моральнiстю, яку слiдом за Гегелем проводять в етичнiй теорiСЧ, коротко можна сформулювати таким чином: мораль виступаСФ як певна форма свiдомостi, сукупнiсть усвiдомлюваних людьми принципiв, правил, норм поведiнки. Що ж до моральностi, то СЧСЧ здебiльшого розумiють як утiлення даних принципiв, правил i норм у реальнiй поведiнцi людей та стосунках мiж ними.
Отже, iсторiя термiнiв дозволяСФ зробити висновок, що етика - це наука про мораль (моральнiсть).
Естетика
Естетика ( вiд. грец. aisthetikos - чуттСФвий, здатний вiдчувати) - наука про загальнi закони художнього освоСФння та пiзнання дiйсностi, закони розвитку мистецтва, його роль в життi суспiльства. Вона охоплюСФ всю сферу людських почуттiв, вивчаСФ стосунки мiж людиною i свiтом, впливаСФ на формування естетичноСЧ свiдомостi. Саме слово естетика грецького походження, у перекладi означаСФ - той, що маСФ вiдношення до чуттСФвого сприйняття. Термiн естетика ввiв до науки нiмецький фiлософ i теоретик мистецтва О. Баумгартен, учень Вольфа. Таким чином вiн позначив особливу галузь фiлософського знання, систематичним вивченням i викладенням якоСЧ займався. 1750 р. вийшов перший том книги О. Баумгартена Естетика, з того часу естетику почали розумiти як науку, що вивчаСФ фiлософiю прекрасного, або фiлософiю мистецтва. Баумгартен розбив естетику на два рiвнi - теоретичну (вивчення проблеми краси, специфiки чуттСФвого сприймання дiйсностi,) i практичну (повязана з питаннями розвитку мистецтва).
Саме поняття естетика традицiйно повязують iз грецьким ейсетiкос - почуттСФвий. Проте воно невiддiльне також вiд грецьких термiнiв: естаномай, естесi, естаноме - почуття, процес вироблення свого ставлення до предмета, його якiсна оцiнка i бажання повторити сприйняте. Пiзнiше цi термiни втратили звязок з поняттям чуття. Предмет естетики почали осмислювати через бiльш широкi за обсягом поняття: досконале, пропорцiйне, прекрасне, естетичне, гармонiйне.
Естетика як наука пройшла довгий шлях розвитку. Першi спроби осмислити природу естетичного вiдношення людини до дiйсностi i виявити закономiрностi художньоСЧ творчостi вiдносяться ще до часiв прояви рабовласницького суспiльства. Естетичнi судження вже мiстились в древнiх лiтературних памятках РЖндiСЧ, Китаю, Вавилону. Спочатку естетика була частиною фiлософiСЧ i космогонiСЧ (роздiл астрономiСЧ, що вивчаСФ походження й розвиток небесних тiл та СЧхнiх систем), слугувала для створення цiлiсноСЧ картини свiту. Найбiльш розвиненою естетична думка вважалася в античнiй ГрецiСЧ, де подiбнi знання були невiдСФмною частиною рiзних фiлософських систем. Для Арiстотеля естетика - це проблеми поетики i загально фiлософськi питання природи краси та мистецтва; для Платона - питання державного контролю над мистецтвом та ролi останнього у вихованнi людини. З Сократа починаСФться довгий процес видiлення естетики в самостiйну науку, вiн вперше замислився над сутнiстю саме естетичних проблем. За Середньовiччя естетична думка розвивалась в контекстi теологiСЧ, Тертуллiана та Фома Аквiнський вважали естетику аспектом богословя, який мiг вирiшити завдання як за допомогою мистецтва направити людину на служiння Богу. В епоху Вiдродження естетичнi погляди розроблювалися у сферi художньоСЧ практики, в XVI-XVII столiттях - на основi художньоСЧ критики i публiцистики. Етап нiмецькоСЧ класичноСЧ естетики позначився потребою у видiленнi i систематизацiСЧ уявлень, iдей, повязаних з емоцiйно-чуттСФвим, цiлiсним вiдношенням до дiйсностi, природи, суспiльству, мистецтву. Це призвело до становлення самостiйноСЧ науки еститики, засновником якоСЧ вважаСФться О. Баумгартен. Безпосереднiй iнтерес до широкого кола естетичних проблем виявили Кант, Фiхте й Гегель. РЖммануСЧл Кант (1724-1804) був переконаний, що тiльки людина може бути iдеалом краси, тiльки людство може бути iдеалом досконалостi. Вiн також визначив два види пiзнання: апрiорне (до досвiдне) та емпiричне. ОсобливоСЧ ваги набула кантiвська iдея естетики як критики смаку. РЖ. Кант значно розширюСФ понятiйно-категорiальний апарат естетики, обТСрунтовуючи поняття смак, уява, гра, доцiльнiсть, досконалiсть, витонченiсть, самоспостереження, передбачення та iн. У виявленнi специфiки предмета естетики РЖ. Кант спирався на людську чуттСФвiсть, на складну структуру смаку. Принципово новоСЧ спрямованостi естетичнi проблеми набувають у теоретичнiй спадщинi Гегеля. У вступi до лекцiй з естетики Гегель зауважив, що предметом цiСФСЧ науки маСФ бути царство прекрасного, яке iнтерпретуСФться ним як сфера мистецтва, або, ще точнiше,- художньоСЧ творчостi. Гегель взагалi негативно ставився до термiна естетика i вважав за доцiльне замiнити його на термiн фiлософiя мистецтва або фiлософiя художньоСЧ творчостi. Гегель увiв до визначення предмета естетики поняття прекрасне. РЖдею Гегеля про звязок естетики i прекрасного розвинув Микола Чернишевський (1828-1889). Визначаючи предмет естетики через поняття прекрасне, вiн, проте, не обмежував його сферою мистецтва, а наполягав н?/p>