Епоха Вiдродження, СЧСЧ гуманiстичний змiст
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
такою ситуацiСФю. Набагато бiльшого успiху португальськi, а потiм англiйськi, голландськi i французькi купцi домоглися в полiтично роздробленiй РЖндiСЧ, де занепадала колись сильна держава Моголiв. РДвропейськi компанiСЧ затвердилися там до середини XVII ст., поступово домiгшись i полiтичного впливу, що багато в чому визначило подальшу долю древньоСЧ цивiлiзацiСЧ.
У руйнацiСЧ середньовiчного свiту величезна роль належить розвитку науковоСЧ думки РДвропи, досягненням у технiцi i природничих науках. Серед численних вiдкриттiв, якими була так багата та епоха, одне займаСФ особливе мiiе по своСФму впливовi на розуми людей. Це гелiоцентрична теорiя польського вченого Н. Коперника (1473-1543), що дала нове бачення Всесвiту i нове розумiння мiiя в нiй Землi i людини. Ранiш центром свiту рахувалася нерухома Земля зi свiтилами, що обертаються навколо неСЧ. Тепер точка вiдлiку змiстилася; Земля перетворилася в незначну порошину в космосi. Картина свiту стала набагато складнiшою. РЖдею Коперника пiдтвердили його послiдовники - iталiйський мислитель Дж. Бруно (1548-1600) i астроном, фiзик Г. Галiлей (1564-1642).
Яке ж враження зробили цi вiдкриття на сучасникiв? Смiливi теорiСЧ народжувалися в рамках середньовiчного суспiльства, яке тяжiло до традицiйних, стiйких схем. Прорив, зроблений наукою, поглибив СЧСЧ розрив з церквою. Конфлiкти з нею часто закiнчувалися для вчених трагiчно: пригадаСФмо долю Дж. Бруно, що спалили як СФретика, Г. Галiлея, якого змусили зректися своСЧх поглядiв. Твори, у яких висловлювалися новi iдеСЧ, вносили в списки заборонених книг.
Величезний вплив природознавство зробило на фiлософiю: нова картина свiту потребувала фiлософського осмислення. Для багатьох вчених успiхи науки були пiдтвердженням безмежних можливостей людини. Французький математик i фiзик Рене Декарт (1596-1650) створив нову картину свiтобудови i вивiв закони, що ним керують. При цьому вiн грунтувався на даних природничих наук, вводячи СЧх у фiлософiю. Свiт представлявся йому величезним механiзмом, рух якого визначений Богом - тАЬвеликим геометромтАЭ, як називав його Декарт.
Англiйський учений i полiтик Ф. Бэкон (1561-1626) у своСЧй знаменитiй працi тАЬНовий ОрганонтАЭ доказував, що навколишнiй свiт, природу варто вивчати, довiряючи тiльки досвiду, науковому експерименту. Йому ж належить iдея, якiй призначено було зiграти ключову роль в iнтелектуальному життi XVIII ст., про те, що наука дасть людинi владу над свiтом, змiнить життя i навiть суспiльнi вiдносини.
Вступ у нову епоху супроводжувався свого роду революцiСФю в духовному життi ЗахiдноСЧ РДвропи. Це два явища в культурi XIV-XVI ст. - Ренесанс i Реформацiя. Здавалося б, мiж ними мало спiльного. Ренесанс - це вiдродження античноСЧ спадщини, мирського начала. Реформацiя являлась оновленням церкви i супроводжувалась сплеском глибоких релiгiйних почуттiв. Проте обСФднуСФ СЧх те, що вони зруйнували стару середньовiчну систему цiнностей i формували новий погляд на людську особистiсть.
Культура Ренесансу зародилася в другiй половинi ХIV ст. РЖ продовжувала розвиватися протягом ХV i ХVI ст., поступово охоплюючи усi краСЧни РДвропи. Виникнення культури Вiдродження було пiдготовлено загальноСФвропейськими i локальними iсторичними умовами.
У XIV - XV ст. зароджувались ранньокапiталiстичнi, товарно - грошовi вiдносини. ОднiСФСЧ з перших вступила на цей шлях РЖталiя, чому в чималому ступенi сприяли: високий рiвень урбанiзацiСЧ, пiдпорядкування села мiсту, широкий розмах ремiсничого виробництва, фiнансовоСЧ справи, орiСФнтованих не тiльки на внутрiшнiй, але i на зовнiшнiй ринок.
Складання новоСЧ культури було пiдготовлено i суспiльною свiдомiстю, змiнами в настроях рiзноманiтних соцiальних прошаркiв ранньоСЧ буржуазiСЧ. Аскетизм церковноСЧ моралi в епоху активного торгово - промислового i фiнансового пiдприСФмництва серйозно розходився з реальною життСФвою практикою цих соцiальних прошаркiв iз СЧхнiм прагненням до мирських благ, накопиченню, тягою до багатства. У психологiСЧ купецтва, ремiсничоСЧ верхiвки чiтко проступали риси рацiоналiзму, розважливостi, смiливостi в дiлових починаннях, усвiдомлення особистих спроможностей i широких можливостей. Укладалася мораль, що виправдуСФ тАЬчесне збагаченнятАЭ, радостi мирського життя, вiнцем успiху якоСЧ рахувалися престиж сiмСЧ, повага спiвгромадян, слава в памятi нащадкiв.
Цей процес мав поряд iз власне iсторичними i историко - культурнi передумови. РЖсторичним завданням дiячiв новоСЧ культури стало вiдновлення спадкоСФмного звязку з високорозвиненою культурою античностi. У культури Вiдродження були i середньовiчнi коренi- свiтськi традицiСЧ мiськоСЧ, народноСЧ, лицарськоСЧ культури.
РЖдейною основою ренесансноСЧ культури був гуманiзм, свiтсько - рацiоналiстичний по своСЧй головнiй спрямованостi, свiтогляд . Вiн лише частково вiдбивав iнтереси i настроСЧ соцiальноСЧ верхiвки, будучи по змiсту свiтоглядом демократичним, антифеодальним, тому що звiльнював свiдомiсть людини вiд класових, корпоративних, церковно-схоластичних кайданiв, сприяв активному життю.
Раннi гуманiсти: поет фiлософ Ф. Петрарка (13041374), письменник Дж. Боккаччо (13131375) хотiли створити прекрасну людську особистiсть, вiльну вiд забобонiв середньовiччя, i тому насамперед намагалися змiнити систему освiти: ввести в неСЧ гуманiтарнi науки, зробивши акцент на вивченнi античноСЧ лiтератури i фiлософiСЧ. При цьому гуманiсти аж нiяк не заперечували релiгiСЧ, хоча сама по собi церква i СЧСЧ служителi були обСФктами глузувань. Скорiше, вони прагнули сполу