Епоха Вiдродження
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
мiстом. У цих новелах критикуються тодiшнi суспiльнi виразки й особливо зловживання й моральна розхитанiсть духiвництва. АтеСЧзм теж не був вiдродженською iдеСФю, але антицерковнiсть була самою дiйсною вiдродженською iдеСФю, що корениться в побутi. Нарештi iндивiдуалiзм, що лежить в основi всiСФСЧ культури Вiдродження досягаСФ свого самозаперечення тодiшнiх мiщанських теорiях. Мiщанство теж не було культурним типом Вiдродження, але на шляхах здрiбнiння глибоко й красиво вираженого ренесансного iндивiдуалiзму, безсумнiвно, створювало всi передумови також i для функцiонування дрiбноСЧ людськоСЧ особистостi (поряд, звичайно, з великими особистостями) у наступнi столiття СФвропейського розвитку.
Вiдродження прославилося своСЧми побутовими типами пiдступництва, вiроломства, убивства з-за рогу, неймовiрноСЧ мстивостi й жорстокостi, авантюризму й усякого розгулу страстей - це зворотна сторона загальновизнаного вiдродженського титанiзму. Розгул страстей, свавiлля й розбещенiсть досягають у ренесанснiй РЖталiСЧ неймовiрних розмiрiв. Священнослужителi мiстять мяснi крамницi, шинки, iгорнi й публiчнi будинки, так що доводиться неодноразово видавати декрети, що забороняють священикам "заради грошей робитися звiдниками повiй", але все напрасно. Черницi читають "Декамерон" i вiддаються оргiям, а в брудних стоках знаходять дитячi кiстяки як наслiдку цих оргiй. Тодiшнi письменники порiвнюють монастирi те з розбiйницькими вертепами, то з непотрiбними будинками. Папа Олександр VI i його син Цезар Борджiа збирають на своСЧ нiчнi оргiСЧ до 50 куртизанок; у Феррарi герцог Альфонс серед бiла дня голим прогулюСФться по вулицях, а в Мiланi герцог Талеаццо Сфорца тiшить себе за столом iенами содомiСЧ. В РЖталiСЧ тiСФСЧ епохи немаСФ нiякоСЧ рiзницi мiж чесними жiнками й куртизанками, а також мiж законними й незаконними дiтьми. Незаконних дiтей мали всi: гуманiсти, духовнi особи, папи, князi, наприклад у Нiкколо десте - близько 300 позашлюбних дiтей. Багато кардиналiв пiдтримували вiдносини зi знаменитою куртизанкою РЖмперiСФю, що Рафаель зобразив на своСФму Парнасi у Ватиканi.
Внутрiшнi розбрати й боротьба партiй у рiзних iталiйських мiстах, що не припинялася всю епоху Вiдродження й видвигавшая сильних особистостей, якi затверджували в тiй або iншiй формi свою необмежену владу, вiдрiзнялися нещадною жорстокiстю i якоюсь шаленою люттю. Вся iсторiя ФлоренцiСЧ XIII-XIV ст. заповнена цiСФю дикою й нещадною боротьбою. Страти, убивства, вигнання, погроми, катування, змови, пiдпали, грабежi безупинно випливають один за одним. Переможцi розправляються з переможеними, а через кiлька рокiв самi стають жертвами нових переможцiв. Те ж саме ми бачимо в Мiланi, ГенуСЧ, ПармСФ, ЛуккСФ, СiСФнСФ, БолоньСЧ й Римi. Коли вмирала яка-небудь вiдома людина, вiдразу ж поширювалися слухи, що вiн отруСФний, причому дуже часто цi слухи були цiлком оправданi. Розгул страстей i злочинiв торкнувся багатьох художникiв i гуманiстiв Вiдродження.
Зовсiм неймовiрною запальнiстю, наСЧвним самозахопленням i диким, неприборканим честолюбством вiдрiзнявся знаменитий скульптор-ювелiр XVI в. Бенвенуто Челлiнi. Вiн убивав своСЧх суперникiв i кривдникiв, дiйсних i мнимих, бив коханок, валив i громив все навколо себе. Все його життя переповнене неймовiрними страстями й пригодами: вiн кочуСФ iз краСЧни в краСЧну, з усiма свариться, нiкого не боСЧться й не визнаСФ над собою нiякого закону. Можна привести безлiч прикладiв такого роду, всi вони свiдчать про те, що безмежний розгул страстей, порокiв i злочинiв органiчно звязаний зi стихiйним iндивiдуалiзмом i прославленим титанiзмом усього Ренесансу.
Характеризуючи епоху Вiдродження, Ф. Енгельс писав в "Дiалектику природи": "Це був найбiльший прогресивний переворот iз всiх пережитих до того часу людством, епоха, що мала потребу в титанах й яка породила титанiв по силi думки, пристрастi й характеру, по багатосторонностi й ученостi. Люди, що заснували сучасне панування буржуазiСЧ, були всiм чим завгодно, але тiльки не людьми буржуазно-огранiченими. Навпаки, вони були бiльш-менш овiянi характерними для того часу духом смiливих шукачiв пригод... Але що особливо характерно для них, так це те, що вони майже всi живуть у самiй гущавинi iнтересiв свого часу, беруть живу участь у практичнiй боротьбi, стають на сторону тiСФСЧ або iншоСЧ партiСЧ й борються хто словом i пером, хто мечем, а хто й тим й iншим разом. Звiдси та повнота й сила Характеру, якi роблять СЧхнiми цiльними людьми". Пiдводячи пiдсумки суспiльним зрушенням епохи, Енгельс вiдзначаСФ, що вона поклала початок розвитку сучасних нацiй, а в областi мистецтва говорить про властиво "вiдродження" грецькоСЧ античностi, i про такий розквiт мистецтва, якого вже нiколи бiльше не вдавалося досягти. Дiйсно, творчiсть СФ основною категорiСФю для iнтерпретацiСЧ ролi мистецтва в епоху Ренесансу, воно було визнано вираженням краси людськоСЧ цивiлiзацiСЧ. Фiлософський постулат про творчi можливостi людини - "людина може стати таким, яким хоче", проголошений Пiкоделла Мiрандола, - знайшов своСФ здiйснення в розквiтi ренесансного мистецтва.
РЖдеал життя, що вiдповiдаСФ мистецтву, був реалiзований насамперед у ФлоренцiСЧ XV ст. - "iдеальному" мiстi, змодельованому уявою й руками великих творцiв. "РЖдеальний" мiсто народилося насамперед завдяки вiдкриттю перспективи, обкресленоСЧ Брунеллескi й Леонардо да Вiнчi, а також у силу здiйсненоСЧ СФдностi просторово-пластичного й суспiльно-полiтичного бачення миру. Уперше в таких масштабах зяв