Епоха Вiдродження
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
кого права, у яких настiльки гостро бiдувало товарне виробництво. РЖншими словами, антична культурна спадщина придбала в умовах епохи Ренесансу величезний практичний змiст - воно рiвною мiрою було необхiдно для формулювання елементiв нового права й новоСЧ полiтики, новоСЧ натурфiлософiСЧ, новоСЧ етики й естетики. Цей процес секуляризацiСЧ багатьох важливих областей знання й мислення як такого привiв до появи культури Ренесансу, у центрi якоСЧ перебуваСФ гуманiзм як прояв особливого iнтересу до людських, земних цiнностей.
2. Побут РДвропейських краСЧн в епоху Вiдродження
В епоху Вiдродження висококультурне свiтське життя нерозривно повязана iз чисто побутовим iндивiдуалiзмом, що був тодi стихiйним, нестримним i нiчим не обмеженим явищем. Для ренесансноСЧ культури характерно трохи СЧСЧ побутових типiв: релiгiйний, куртуазний, неоплатонiчний, мiський i мiщанський побут, астрологiя, магiя, пригодництво й авантюризм. Насамперед розглянемо коротко релiгiйний побут, на якому позначився стихiйний розгул секуляризованого iндивiда. Адже всi недоступнi предмети релiгiйного шанування, що вимагають у середньовiчному християнствi абсолютного цнотливого вiдношення, стають в епоху Вiдродження чимсь дуже доступним i психологiчно надзвичайно близьким. Саме ж зображення пiднесених предметiв такого роду здобуваСФ натуралiстичний i панiбратський характер. В одному з добуткiв тiСФСЧ епохи Христос звертаСФться до однiСФСЧ тодiшньоСЧ черницi з такими словами: "Сiдай, моя улюблена, я хочу з тобою понiжитися. Моя обожнена, моя прекрасна, моСФ золотко, пiд твоСФю мовою мед... твiй рот пахне, як троянда, твоСФ тiло пахне як фiалка... Ти мною заволодiла подiбно молодiй дамi, що пiймала в кiмнатi молодого кавалера". Однак не вся релiгiйна естетика Ренесансу вiдрiзнялася такими виродливими, панiбратськими рисами. Минулого й iншi типи, що iснували й ранiше, тому вони не СФ iстотно новими. Можна вiдзначити, що в цю епоху саме в особi Франциска Ассизского (XIII ст.) колишнiй релiгiйний тип досягаСФ якщо не прямого пантеСЧзму, то у всякому разi споглядально-любовного й розчуленого вiдношення до природи.
Певним типом Ренесансу СФ те куртуазне життя, що звязане з "середньовiчним лицарством". Середньовiчнi подання про героСЧчний захист пiднесених духовних iдеалiв в особi культурного лицарства (XI-XIII ст.) одержали небувалу художню обробку не тiльки у виглядi вишуканого поводження лицарiв, ний у виглядi витонченоСЧ поезiСЧ на шляхах зростаючого iндивiдуалiзму. Ця лицарська практика трубадурiв, труверiв i мiннезiнгерiв уже в предвiдродженську епоху деградуСФ до богемного поводження вагантов i ввiйшла у вiдродженську лiтературу.
Може бути, найбiльш яскравим вiдродженським побутовим типом був то веселе й легковажне, поглиблене й художньо красиво виражений гуртожиток, про яке нам говорять документи ПлатонiвськоСЧ академiСЧ у ФлоренцiСЧ кiнця XV ст. Тут ми знаходимо згадування про турнiри, бали, карнавали, урочистих вСЧздах, святковi бенкети i взагалi про всякий рiд принадностях навiть буденного життя - лiтнього часупроводження, дачноСЧ життя, - про обмiн квiтами, вiршами й мадригалами, про невимушенiсть i добiрнiсть як у повсякденному життi, так й у науцi, красномовствi й взагалi в мистецтвi, про переписку, прогулянки, любовну дружбу, про артистичне володiння iталiйською, грецьким, латинським й iншою мовами, про обожнювання краси думки й захопленнi релiгiями всiх часiв i всiх народiв. Вся справа тут в естетичному милуваннi антично-середньовiковими цiнностями, у перетвореннi свого власного життя в предмет естетичного милування.
Поряд з усiм цим побутова практика алхiмiСЧ, астрологiСЧ й усякiй магiСЧ охоплювала все вiдродженське суспiльство знизу доверху й була аж нiяк не результатом неуцтва. Вона - результат усе тiСФСЧ ж iндивiдуалiстичноСЧ спраги опанувати таСФмничими силами природи, що даСФться взнаки навiть у Френсiса Бекона, цього знаменитого поборника iндуктивних методiв у науцi. РЖз цим звязаний i той iсторичний парадокс, що священна iнквiзицiя одержуСФ розквiт в епоху Вiдродження. Полювання на СФретикiв i вiдьом, невтримний терор i колективнi психози, жорстокiсть i моральну незначнiсть, страждання й звичайне скотство СФ продуктами Ренесансу; вони, як i дiяльнiсть священноСЧ iнквiзицiСЧ, не протистоять тодiшнiм великим досягненням духу й думки людини, а повязанi з ними, СФ СЧхньою невiдСФмною частиною, виражають автентичнi прагнення й потреби людини. Адже Вiдродження досить багато нескiнченними марновiрствами, якi пронизували рiшуче всi шари суспiльства, включаючи вчених i фiлософiв, не говорячи вже про полiтикiв i правителiв.
Одним iз цiкавих побутових типiв Вiдродження, безсумнiвно, було пригодництво й навiть прямий авантюризм, про що свiдчить знаменита поема Лудовико Ариосто "Шалений Орландо" (1532). Те, що цi побутовi форми виправдувалися й не вважалися порушенням людськоСЧ моральностi, в iсторичному змiстi було чимсь передовим. Це був усе той же вiдродженський стихiйний iндивiдуалiзм, що тут уже не звязував себе з якими-небудь пiднесеними платонiчними теорiями, але який уже починав давати бiльшу волю окремим страстям i почуттям людини, щоправда, ще не в СЧхнiй остаточнiй розгнузданостi й аморалiзмi.
Далi, мiський тип вiдродженськоСЧ культури, як це видно iз французьких фабльо й нiмецьких шванкiв i взагалi з вiдродженськоСЧ новели, буяСФ натуралiстичними замальовками заповзятливого й пробивного героя висхiдних плебейських низiв, iз глибоким сатиричним з