Епiстемiчна логiка
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Мiнiстерство освiти i науки УкраСЧни
Державний вищий навчальний заклад
"КиСЧвський нацiональний економiчний унiверситет iменi Вадима Гетьмана"
Кафедра фiлософiСЧ фiнансово-економiчного факультету
Реферат на тему:
"Епiстемiчна логiка"
Виконав:
студент Штукмейстер В.В.
1 курсу; 3 групи;
фiнансово-економiчний факультету
Викладач:
Соколов С.В.
КиСЧв 2010
Змiст
Вступ
1. Дихотомiя "контекстiв вiдкриття" i "контекстiв обТСрунтування"
2. Слабка ефективнiсть "сильноСЧ" рацiональностi
3. Унiверсалiстька парадигма логiки
4. Епiстемiчна логiка "другого поколiння": завдання й труднощi
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Епiстемiчна логiка зявилася наприкiнцi 1950-х початку 1960-х рокiв завдяки блискучим роботам К. Геделя, Г. фон Врiгга, А. Прайора й, насамперед, Я. Хiiтикки, якi виявили, що структури й закономiрностi, повязанi з поняттями "знання", "думка", "переконання", можуть бути представленi у виглядi аксiоматичних дедуктивних систем. Вона розвивалася плiч-о-плiч iз модальною й iнтенсiональною логiками, довгий час роздiляючи з ними досить зручний i фiлософськи привабливий спосiб iнтерпретацiСЧ семантику можливих мирiв.
Але виявилося, що настiльки близькi споконвiчно областi дослiдження очiкувала рiзна доля. У порiвняннi з тим, наскiльки важливу роль вiдiграСФ модальна логiка для сучасних метафiзикiв (С.Крiнке, Д. ЛьюСЧса, А.Плантiнга, Р. Чiзолма), маргiнальне положення епiстемiчноСЧ логiки у фiлософiСЧ просто разюче. Навiть СЧСЧ найбiльш видатнi й багатообiцяючi технiчнi результати сприймаються фiлософами досить прохолодно й залишаються осторонь вiд епiстемологiчного мейнстрiма. Чим же пояснюСФться така парадоксальна ситуацiя?
1. Дихотомiя "контекстiв вiдкриття" i "контекстiв обТСрунтування"
Насамперед , у цьому слiд винити характерне для позитивiзму, що i йде ще вiд Г. Рейхенбаха, протиставлення "контекстiв вiдкриття" i "контекстiв обТСрунтування". Сьогоднi бiльшiсть фiлософiв науки визнали, що логiчному аналiзу доступнi лише останнi: що ж стосуСФться перших, то вони, як правило, повязанi з неоформализуСФмими й неексплiцируСФмими аспектами пiзнання. Але за словами Карла Поппера, "питання про шляхи, по яким нова iдея будь то музична тема, драматургiчний конфлiкт або наукова теорiя приходить людинi, може становити iстотний iнтерес для емпiричноСЧ психологiСЧ, але вона зовсiм не вiдноситься до логiчного аналiзу наукового знання" [1, с.26].
А далi зазвичай використовуСФться аргумент, що нагадуСФ знамениту дилему халiфа Омара: "Якщо вашi книги згоднi з Кораном, то вони надлишковi; якщо вони не згоднi з Кораном, то вони шкiдливi, у кожному разi СЧх треба спалити". Дiйсно, якщо систематичнi регулярностi, повязанi з нашим використанням епiстемiчних понять, мають мiiе тiльки в "контекстах обТСрунтування", то для СЧхнього аналiзу не потрiбна нiяка спецiальна епiстемiчна логiка, оскiльки обТСрунтуваннями й доказами займаСФться саме логiка звичайна. Ми намагаСФмося дослiджувати у формально-аналiтичних термiнах "контексти вiдкриття", тим самим свiдомо спотворюСФмо СЧх змiст, повязаний з вiльним, iнодi навiть стихiйним творчим пошуком. У кожному разi, у рамках такоСЧ парадигми статус епiстемiчноСЧ логiки виявляСФться пiд великим сумнiвом.
2. Слабка ефективнiсть "сильноСЧ" рацiональностi
Друга причина, по якiй епiстемiчна логiка виявилася не занадто популярна серед фiлософiв, сильнi iдеалiзацiСЧ, на яких вона споконвiчно будувалася. Справа в тому, що неможливо сформулювати жодну досить багату й цiкаву у фiлософському планi систему епiстемiчноСЧ логiки, не приписавши субСФктовi, що пiзнаСФ, мiнiмальнi рацiональнi здатностi. Але виявляСФться, що в рамках нормальних епiстемiчних логiк iз крипкевською семантикою навiть "мiнiмальна" рацiональнiсть, необхiдна для фiлософськоСЧ виправданостi До- Оператора (оператора "вiдомо, що"), СФ надто сильною. Зокрема, ми повиннi прийняти
(I) аксiому дедуктивноСЧ звязаностi.
(якщо а знаСФ, що з p слiдуСФ q, то з популярностi для а факту р випливаСФ популярнiсть для а факту q). а також
(II) аксiому iстинностi
(якщо вiдомо, що р, то р iстинно).
У бiльшостi стандартних систем епiстемологiчноСЧ логiки ухвалюються також аксiоми
(РЖРЖРЖ) позитивноСЧ iнтроспекцiСЧ
(якщо а знаСФ, що р, то а знаСФ, що а знаСФ, що р) i
(РЖV) негативноСЧ iнтроспекцiСЧ
(якщо а не знаСФ, що р,то а знаСФ, що а не знаСФ, що р).
Що значить для субСФкта, що пiзнаСФ, а знати висловлення р? Це значить, що в усiх свiтах, сумiсних з тим, що вiдомо а (тобто а - досяжних), висловлення р повинне бути дiйсним. Прийняття аксiом (i-iv) приводить до того, що вiдношення досяжностi мiж можливими свiтами, асоцiйоване з iндивiдом а повинне бути рефлексивним, симетричним i транзитивним, тобто являти собою вiдношення еквiвалентностi. Не секрет, що системи саме з таким вiдношенням досяжностi виявляються пiдходящими для найбiльшого числа додаткiв.
В поривi епiстемологiчного аскетизму, можна, звичайно, вiдмовитися вiд аксiом (i ДО) або послабити СЧхнiм пiдходящим образом. Але хiба маСФ право ми брати пiд сумнiв аксiому (i), що виражаСФ "свята свят?/p>