Епiстемiчна логiка
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?х" епiстемiчноСЧ логiки здатнiсть iндивiда одержувати знання шляхом дедукцiСЧ? ВиявляСФться, i це цiлком реально. Ще в статтi 1972 р. "Можлива чи епiстемiчна логiка?" [9] Макс Хокатт сформулював проблему "логiчного всевiдання": якщо iндивiд знаСФ якесь висловлення, то чи зобовязаний вiн знати всi логiчнi наслiдки цього висловлення? Вiдповiдаючи на дане питання негативно. Хокатт приходить до висновку: немаСФ нiяких гарантiй, що iндивiд розпiзнаСФ якесь судження, яке ми йому приписуСФмо, як логiчно еквiвалентне тому, з яким вiн дiйсно згодний.
Наскiльки ж iдеалiзований субСФкт пiзнання, що володiСФ рацiональними характеристиками в змiстi аксiом (i-iv), збiгаСФться з реальним субСФктом пiзнання? Наскiльки адекватно "можливi свiти" i заданi на СЧхнiй безлiчi вiдносини досяжностi вiдбивають формальну онтологiю пiзнавального процесу?
Очевидно, у нас СФ вагомi пiдстави констатувати, що практична застосовнiсть описаних вище логiчних конструкцiй в скiльки-небудь реалiстичнiм дослiдженнi людського пiзнання досить сумнiвна. Справа в тому, що теоретичнi iдеалiзацiСЧ, що лежать в основi епiстемiчноСЧ логiки першого поколiння, базуються на поняттi "сильноСЧ рацiональностi", головнi складовi якого, на наш погляд, такi:
1) Пасивнiсть субСФкта, що пiзнаСФ, виключення його зi сфери дiСЧ логiчних операторiв. Технiчно це виражаСФться в тому, що в стандартнiй епiстемiчнiй логiцi для субСФкта зарезервована лише одна роль у найкращому разi вiн служить iндексом для ДО- К- оператора. У семантичному Алану це значить, що субСФкт лише индиицуСФ певнi алгебраСЧчнi обмеження, що накладаються на вiдношення досяжностi мiж свiтами (iенарiями). РЖнакше кажучи, вiн виявляСФться поза областю дiСЧ ДО оператора (та й усiх iнших логiчних символiв), представляючи собою якусь позначку системного параметру. Це не той субСФкт, який одержуСФ данi, мiняСФ свою думку, взаСФмодiСФ з iншими субСФктами й маСФ з ними спiльнi знання, а скорiше якась мертва проекцiя заздалегiдь приписаних епiстемiчному операторовi формальних властивостей.
2) Статичнiсть пiзнавальних конструкцiй, iгнорування механiзмiв фiксацiСЧ, розвитку й перегляду знань, що функцiонують у реальному людському мисленнi. Фактично виходить, що якщо субСФкт один раз визнав якесь висловлення в якостi дiйсного, то нiяка додаткова iнформацiя вже не змусить його вiдмовитися вiд свого знання. А якщо змусить, значить вiн не мав знання в точному значеннi слова. Навряд чи варто нагадувати, що навiть у строгих науках, не говорячи вже про повсякденне пiзнання, ми не зустрiчаСФмо прикладiв того, як ця вимога може бути виконана в повному обсязi.
3) Повнота й несуперечнiсть "свiтiв знання". Уявлення про те, що коли б не здiйснювалися пiзнавальнi процеси, вони протiкають в умовах повноСЧ й несуперечливоСЧ iнформацiСЧ, що знання iндивiда спiввiдноситься не з окремими частинами, фрагментами свiту, але з усiм свiтом у цiлому. Такий холiзм найчастiше перетворюСФться, за влучним виразом Я. Хiнтiкки, в "iнтелектуальну мегаломанiю", що змушуСФ нас сприймати епiстемiчно можливi свiти як якiсь повноцiннi всесвiти, що iснують незалежно вiд нашого свiту й незвiднi до нього. Насправдi ж практика пiзнання пiдказуСФ, що субСФкт завжди маСФ справу iз ситуацiями, тобто з обмеженими частинами свiту, i реальнiсть цих альтернативних ситуацiй (сумiсних або несумiсних зi знаннями субСФкта) носить зовсiм але метафiзичний, а магiчний характер.
Необхiдно вiдзначити, що за iсторичним збiгом рання епiстемiчна логiка, що спирався на описану вище модель рацiональностi, перебувала осторонь вiд тенденцiй, що намiтилися в сферi гуманiтарних наук. Уже наприкiнцi 1950-х рр. в економiцi, яка на той час досить успiшно оперувала поняттями "рацiонального вибору" i "компетентного прийняття розвязкiв", стало уявлення про "обмежену", або "часткову рацiональнiсть" (уперше цей термiн був використаний Г. Саймоном в 1957 р.). Дуже скоро дане уявлення стало популярне в кiбернетицi, А1- дослiдженнях, нелiнiйному програмуваннi, лiнгвiстицi, когнiтивнiй психологiСЧ й навiть у бiологiСЧ. РЖмовiрно, це послужило однiСФю iз причин неуважного ставлення до епiстемiчноСЧ логiки з боку спецiальних диiиплiн, а згодом привело й до того, що найбiльш гострi, актуальнi фiлософськi питання про рацiональнiсть чашi ставилися не в абстрактно-логiчних термiнах, а в термiнах цих частин наук.
3. Унiверсалiстька парадигма логiки
Нарештi, третьою причиною маргiналiзацiСЧ епiстемiчноСЧ логiки у фiлософському дискурсi стали, на наш погляд, глибиннi особливостi тiСФСЧ класичноСЧ парадигми, яка направляла розвиток символiчноСЧ логiки взагалi на загал iз часiв Фреге й Рассела. Якщо скористатися термiнологiСФю Ван Хейеноорга [1] в XX столiттi традицiя "логiка як мова" взяла гору над традицiСФю "логiка як вирахування". Перша традицiя Фреге, на його думку, заснована на трактуваннi логiчного символiзму як унiверсальноСЧ мови (lingua characteristica), наслiдком чого СФ неможливiсть сказати що-небудь поза рамками самоСЧ системи, тобто всi метасистемнi питання виявляються свiдомо виключеними з розгляду. Друга ж традицiя, представлена iменами Пiрса, Буля. Шредера, навпаки, розглядаСФ логiчний символiзм як формальне вирахування (calculus ratiocinator), що допускаСФ рiзнi iнтерпретацiСЧ в рiзних областях дискурсу.
Важливо розумiти, що унiверсалiстська парадигма не просто припускаСФ СФдиний, нестратифiкований универсум розгляду, але й розглядаСФ мову як непереборний посередник будь-я?/p>