Емпiризм: знання й досвiд
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Емпiризм: знання й досвiд
Вступ
У серединi XIX столiття, довгий перiод панування донауковоСЧ психологiСЧ пiдiйшов до кiнця. У цей час СФвропейською фiлософською думкою опанувала нова мода - позитивiзм. Це навчання, як i сам термiн, бере початок вiд робiт французького фiлософа Огюста Конта (1798-1857), що, говорять, довiдавшись, що незабаром умре, заявив, що з його смертю мир зазнаСФ безповоротноСЧ втрати.
Конт поставив перед собою воiстину титанiчне завдання - пiддати систематичному перегляду все людське знання. Для того, щоб зробити цей намiр трохи бiльше реальним, вiн вирiшив обмежити свою роботу використанням тiльки безперечних даних - тих фактiв, якi встановленi за допомогою строгого наукового методу. З його погляду, у достатнiй мерi надiйними можуть уважатися тiльки тi факти, якi пiддаються обСФктивному науковому спостереженню. Всi спекулятивнi або метафiзичнi твердження, отриманi чисто логiчним шляхом, були оголошенi iлюзорними й вiдкинутi.
Позитивiзм - навчання, що визнаСФ дiйсними тiльки тi явища й факти, якi пiддаються спостереженню.
Матерiалiзм - фiлософське навчання, що затверджуСФ, що всi подiСЧ у Всесвiтi можуть бути поясненi у фiзичних термiнах, як рiзнi прояви матерiСЧ i СЧСЧ властивостей.
Емпiризм - фiлософська позицiя, що повiдомляСФ СФдиним джерелом пiзнання спостереження за природою, емпiричний досвiд.
Прийняття позитивiстськоСЧ орiСФнтацiСЧ означало, що вiдтепер ученi повиннi покладатися на висновки тiльки цiлком певного типу. Цю позицiю можна виразити в такий спосiб: Довiряти можна лише свiдченням наших почуттiв, тiльки вони дають науковi знання. Все iнше - попросту нiсенiтниця!. Такою нiсенiтницею виявилися всi традицiйнi фiлософськi й теологiчнi проблеми. Лише наукове знання гiдно визнання.
Антиметафiзична тенденцiя знайшла пiдкрiплення й у сферi властиво фiлософського знання. Навчання матерiалiзму затверджувало, що всi подiСЧ у Всесвiтi можна описати й пояснити природними факторами, як рiзнi властивостi матерiСЧ й енергiСЧ. З погляду матерiалiзму навiть свiдомiсть людини можна пояснити на основi знань фiзики й хiмiСЧ. При цьому в центрi уваги матерiалiстiв перебувало вивчення фiзичних характеристик - анатомiчних i фiзiологiчних структур мозку.
Третя група фiлософiв стояла на позицiях емпiризму. Головною темою мiркувань для них було питання про походження знання. На СЧхню думку, СФдиним джерелом знання СФ почуттСФвий досвiд.
Позитивiзм, матерiалiзм i емпiризм послужили фiлософським обТСрунтуванням науковоСЧ психологiСЧ, що народжуСФться. Однак головна роль - серед трьох названих напрямкiв - належить, безумовно, емпiризму. Саме вiн у якостi центральноСЧ ставив перед собою завдання дослiджувати, як мiцнiСФ розум людини, як множаться його знання. Вiдповiдно до даноСЧ крапки зору, пiзнання здiйснюСФться переважно шляхом акумулювання почуттСФвих вражень. Ця позицiя протистоСЧть концепцiСЧ Декарта, вiдповiдно до якоСЧ частина iдей, що мають для процесу пiзнання найважливiше значення, носить уроджений характер. У нашiм викладi ми торкнемося позицiй деяких найбiльших англiйських емпiрикiв: Джона Локка, Джорджа Берклi, Давида Юма, Давида Гартли, Джемса Милля й Джона Стюарта Милля.
Джон Локк (1632-1704)
Джон Локк народився в родинi дрiбного чиновника-юриста, учився в унiверситетах Лондона й Оксфорда. Ступiнь бакалавра вiн одержав в 1656 роцi, i незабаром пiсля цього захистив дисертацiю на звання магiстра. Протягом декiлькох рокiв Локк викладав в Оксфордi грецьку мову, лiтературу й фiлософiю, а потiм зайнявся ще й медичною практикою. Згодом Локк захопився полiтикою, переСЧхав у Лондон i надiйшов на службу секретарем до графа Шефтсбери. Незабаром вiн став довiреною особою й iншому цього полiтичного дiяча, вiдомого своСЧм полемiчним даруванням.
Вплив Шефтсбери в урядi, однак, падав, а в 1681 роцi, пiсля участi в невдалiй змовi проти Карла II вiн змушений був бiгти в Голландiю. Хоча сам Локк безпосередньо не був замiшаний у змовi, дружба iз Шефтсбери викликала пiдозри й на нього, i йому так само довелося зникнути в ГолландiСЧ. Через кiлька рокiв, коли можна було вже повернутися в Англiю, Локк стаСФ уповноваженим по апеляцiях i пише кiлька книг iз проблем утворення, релiгiСЧ й економiцi. Вiн вiдстоюСФ право людей на волю совiстi й право самим розпоряджатися власним життям. Цi роботи приносять йому широку популярнiсть по всiй РДвропi. Локк стаСФ одним з лiдерiв лiберальноСЧ думки. Деякi його iдеСЧ лягли в пiдставу ДекларацiСЧ незалежностi Сполучених Штатiв Америки.
В областi психологiСЧ найбiльш значним добутком Локка СФ його Досвiд про людський розум. У цiй роботi, що зявилася результатом напруженоСЧ двадцятилiтньоСЧ працi, утримуСФться найбiльш повний виклад його поглядiв. За перiод до 1700 року книга витримала чотири видання, була перекладена на французьку мову й латинь. Саме з моменту появи цiСФСЧ роботи можна вести вiдлiк iсторiСЧ британського емпiризму.
Як виникаСФ знання?
У центрi уваги локковськоСЧ системи стояли питання теорiСЧ пiзнання. Яким образом вiдбуваСФться пiзнання, як виникаСФ нове знання? Локк, на противагу Декарту, заперечуСФ iснування вроджених iдей. Вiд народження людина не маСФ нiякi знання, все приходить iз досвiдом. Локк визнаСФ, що деякi iдеСЧ, наприклад, iдея Бога, можуть здатися дорослiй людинi вродженими. Але це вiдбуваСФться тiльки тому, що ми засвоСЧли цю iдею в ран