Емпiризм: знання й досвiд
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
сприйняттi обСФкта, але не властивi обСФкту самому по собi (у цьому випадку, водi). Ще один приклад: якщо не надкусити яблуко, те й не виникне вiдчуття його смаку. ПервинноСЧ ж якостi того ж самого обСФкта (яблука) iснують поза залежнiстю вiд того, сприймаються вони ким-небудь чи нi. Вториннi якостi проявляються тiльки при самому актi сприйняття.
Звичайно, Локк не був першим, хто звернув увагу на подiбне розходження первинних i вторинних якостей. У свiй час Галiлей висловлював щось досить подiбне: Я думаю, що якби ми яким-небудь образом втратилися вух, мов i носiв, то форма, число й рух предметiв все-таки залишилися б у той час, як всi заходи, звуки й смак зникли б. На мою думку, останнi СФ нс бiльш, нiж просто iмена, якщо вiдокремити СЧх вiд живих iстот.
Первиннi якостi - такi характеристики обСФкта, якi властивi йому поза залежнiстю вiд його сприйняття (наприклад, розмiри й форма предмета).
Вториннi якостi - такi характеристики, якi властивi тiльки нашому сприйняттю предмета, а не предмету самому по собi (наприклад, колiр, запах).
Подiбнi погляди повнiстю погодяться з механiстичним поглядом на мир, вiдповiдно до якого вiн весь складаСФться лише з матерiСЧ, що рухаСФться. Якщо вся обСФктивна реальнiсть являСФ собою матерiю, то будь-якi сприйняття - колiр, захiд i смак, СФ не що iнше, як реальнiсть субСФктивна. А тi характеристики предметiв, якi властивi СЧм незалежно вiд якого б те не було сприйняття, - це первиннi якостi.
Проводячи розмежування первинних i вторинних якостей, Локк тим самим фактично визнав субСФктивний характер бiльшоСЧ частини людських сприйняттiв. Ця обставина зацiкавила його й спонукало зайнятися дослiдженням процесу пiзнання. "астиво, уявлення про вториннi якостi й зявляСФться як спроба впоратися iз труднощами проведення строгоСЧ вiдповiдностi мiж фiзичним миром i значною частиною нашого його сприйняття.
Однак, як тiльки ми допускаСФмо - хоча б теоретично - iснування первинних i вторинних якостей, однi й з яких мають обСФктивне iснування, а iншi - тiльки субСФктивним i не iснують поза сприйняттям, те рано або пiзно повинен був зявитися хтось, хто задався б питанням: а чи iснують подiбнi розходження мiж первинними й вторинними якостями насправдi? Чи не СФ всi сприйняття взагалi субСФктивними, залежними вiд спостерiгача, i в цьому змiстi - вторинними? Фiлософом, що поставив таке питання й спробував дати на нього розгорнута вiдповiдь, був Джордж Берклi.
Джордж Берклi (1686-1753)
Джордж Берклi народився й одержав утворення в РЖрландiСЧ. Будучи глибоко релiгiйною людиною, вона був присвячений у сан диякона англiканськоСЧ церкви у вiцi 24 рокiв. Незабаром пiсля цього вiн опублiкував двi фiлософськi роботи, що зробили великий вплив на розвиток психологiСЧ - Нова точка зору i Трактат про принципи людських знань. Однак, можна сказати, що на цьому його внесок у психологiю й закiнчився.
Берклi багато подорожував по РДвропi, перемiнив безлiч рiзних занять, включаючи й викладання в Тринити коледж у Дублiнi. Один раз на званому обiдi вiн розговорився з якоюсь дамою. Через деякий час дама пiднесла йому в дарунок досить значну суму грошей, що дозволило Берклi в пiдсумку знайти фiнансову незалежнiсть. Вiн вiдвiдав Сполученi Штати, провiв три роки в Ньюпорте й Род-Айленде. РЗдучи, вiн подарував свiй будинок i бiблiотеку РДльському унiверситету. В останнi роки життя вiн займав пост СФпископа м. Клойна. Пiсля смертi тiло Берклi, вiдповiдно до його волi, залишалося не похованим у постелi доти, поки не початок розкладатися. Вiн думав, що це - СФдина надiйна ознака смертi, йому зовсiм не хотiлося бути похованим заживо.
Слава Берклi, або, принаймнi, його iмя - живi в Сполучених Штатах дотепер. В 1855 роцi преподобний Генрi Дюран, священик, заснував школу в КалiфорнiСЧ. Вiн назвав СЧСЧ iмям Берклi на згадку про славного СФпископа, а може, на честь однiСФСЧ з його поем за назвою РЖз приводу перспективи розвитку мистецтв i утворення в Америцi, у якiй утримуються такi рядки: Шлях iмперiСЧ лежить на захiд.
Бути - значить бути в сприйняттi
Берклi повнiстю приймав тезу Локка про те, що всi нашi знання про зовнiшнiй свiт походять iз досвiду, але вiдкидав розрiзнення первинних i вторинних якостей. На думку Берклi, всi якостi - вториннi. Всi знання СФ надбанням людини, являють собою функцiю досвiду. Через кiлька рокiв його позицiя одержала назву ментализму, що пiдкреслюСФ ту обставину, що для Берклi увесь свiт являСФ собою не бiльш нiж якесь субСФктивне, психiчне явище.
Вiн затверджував: esse est percipi, що в перекладi з латинського означаСФ бути - значить бути в сприйняттi. Нам недоступнi щирi характеристики зовнiшнього, обСФктивного миру, оскiльки все, що ми про нього можемо знати, - це наше сприйняття. Але оскiльки сприйняття - внутрiшнi вiдчуття людини й тому субСФктивнi, вони не можуть iз вiрогiднiстю вважатися вiдбиттям зовнiшнього, обСФктивного миру. Те, що ми називаСФмо обСФктом, - не що iнше, як сполучення рiзних вiдчуттiв в один цiлiсний комплекс, що звичка згодом закрiплюСФ як СФдине цiле. Таким чином, по Берклi, почуттСФвий мир СФ не бiльш нiж сполучення рiзних вiдчуттiв.
НемаСФ нi однiСФСЧ матерiальноСЧ субстанцiСЧ, в iснуваннi якоСЧ ми можемо бути в достатнiй мерi впевненi, оскiльки, якщо вiдволiктися вiд всiх вiдчуттiв, не залишаСФться рiвно нiчого. Поза вiдчуттями не iснуСФ кольору. Так само поза вiдчуттям форми або руху немаСФ нi форми, нi руху.
Берклi не затверджував, що фiзичнi обСФк?/p>