Економічне піднесення в Межиріччі у ІІІ-ІІ тис. до н.е.

Контрольная работа - История

Другие контрольные работы по предмету История

, окремі деталі ледь намічені. Особливе місце серед скульптурних памяток Шумеру посідають рельєфи. У них своєрідна тематика зображень і композицій. Як правило, постаті царя чи бога виділяються збільшеними розмірами, постаті ж воїнів виконані у меншому масштабі, у статичних позах. Вершиною рельєфної пластики Шумеру можна вважати стелу, присвячену перемозі правителя міста Лагаша над сусіднім містом Уммою (ХХУ ст. до н.е.). З одного боку стели зображено верховного бога Лагаша, який тримає сітку з впійманими ворогами, з другого правителя Лагаша на чолі війська, яке карає переможених. Значних успіхів мистецтво Шумеру досягло в галузі художнього ремесла (виготовлення виробів із золота, срібла, кольорових каменів). У другій половині III тис. до н. е. в результаті безперервних війн більша частина Межиріччя потрапляє в залежність від міста Аккада. Його цар Саргон називав себе "царем чотирьох

У подіях, які привели до створення Старовавилонської держави, приймали участь декілька царств, серед яких держава Ешнунна і царство Марі у середній течії Євфрату. Сам Вавилон вперше згадується у шумерській легенді про Саргона Аккадського (2369 2314 рр. до н.е.) і у документах ІІІ династії Ура. Велику роль Вавилон почав грати у часи І Вавилонської династії (1894 1595), а під час правління славнозвісного царя Хаммурапі (17921750) він перетворився на найпотужніший центр не лише Дворіччя, а й усієї Передньої Азії. Можна зазначити 2 періоди розквіту Вавилонської держави у 18 та 7(так зване Нововавилонське царство, що утворилося на руїнах Ассірійської імперії) століттях до н.е. При царі Навуходоносорі ІІ (604562) вавилонська цивілізація досягла найвищого розквіту, здобувши ряд перемог над військами Стародавнього Єгипту і витіснивши останніх з Передньої Азії. Вавилон втрачає своє політичне значення з 538 року до н.е.(перське завоювання). Слід зазначити, що вавилонська культура має свої прямі витоки із стародавньої шумеро-аккадської цивілізації(ІVІІІ тисячоліття). Досягнувши значного розвитку,вона спричинила величезний вплив на культуру народів Азії й усього світу. Після розпаду Аккадського царства (XXIII XXII ст. до н.е.) нове піднесення пережили південношумерські міста Лагаш і Ур. Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Склалися два типи господарської організації східне і античне рабство. Проте їм були властиві спільні риси:ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства і натурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці. Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високо урожайних, поливних землях долини Нілу. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства обєдналися в єдину державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс,підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські громади. Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоїли общинні землі, перетворивши вільних селян на залежних від себе виробників. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке льняне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка каменю. І сьогодні дивують своєю величчю і таємничістю єгипетські піраміди. Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Синайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Однак головною продуктивною силою були селяни члени громад. Рабів їхні власники використовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-общинниками та рабами не було. Перші могли потрапити в боргове рабство, другим дозволяли мати сімї. 525 року до н. е. Єгипет завоювали перси. До району східного рабства належало також Межиріччя (Месопотамія). Як і в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розливаючись, щедро удобрювали поля. Місцеві жителі, що здавна займалися хліборобством, збирали високі врожаї. Проте для цього треба було звести могутні проти повеневі греблі та інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева,яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел та торгівлі. Основне населення селяни, які, втративши власність на землю, працювали за частку врожаю на храмові господарства. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, пекарі,металурги. Найрозвиненішими державами Межиріччя в IVIII тис. до н. е. були Шумер, Ур, Ніппур, Урук та ін. У Ш тис. до н. е. рабів у Шумері було небагато, їхній статус патріарха