Екологічні аспекти економічного розвитку
Информация - Экология
Другие материалы по предмету Экология
того, здорового середовища проживання підтверджується такими індикаторами його якості, як обсяги викидів двоокису сірки, свинцю і окису вуглецю. Закон США про чистоту повітря (1970 р.) визначив шість забруднювачів повітря, на які були встановлені ліміти викидів. Результати дії цього закону проілюстровані динамікою викидів основних забруднювачів на рисунку 2. Як видно з рисунка 2, найбільше знизились викиди свинцю. Рівень викидів цієї шкідливої речовини в 1998 р. становив лише 2 % від рівня 1970 р. Винятком виявилась лише динаміка викидів окисів азоту.
На рисунку 3 показано зменшення середньої для США концентрації основних забруднювачів атмосферного повітря в 2000 р. порівняно з 1980 р.
Середньонаціональні викиди 188 токсичних забруднювачів повітря за період 1987-1996 pp. були зменшені на 23%. Концентрація цих токсичних компонентів у повітрі США суттєво зменшилась.
На рисунку 4 показана динаміка ВВП та викидів двоокису сірки у США, Великобританії та Канаді за 1980-2000 pp. Тенденція до зменшення викидів S02 особливо вражаюча, якщо врахувати значне зростання ВВП у кожній з країн за розглянутий період часу.
Очевидно, що подальше поліпшення якості повітря дасть змогу значно поліпшити здоровя населення та зменшити показник смертності. Але таке поліпшення може виявитися занадто дорогим.
Поточні зусилля щодо захисту населення, підтримання біологічної різноманітності та збереження екосистем можуть вплинути на рішення про довготривале використання Землі і короткотермінову економічну активність, а також зумовити суперечності між інтересами добробуту теперішнього і майбутнього поколінь.
Виникає суперечність між захистом довкілля і економічним зростанням, які, до того ж, не виключають один одного. Чим багатшим стає суспільство, тим чистішого і безпечнішого довкілля воно потребує. Процвітання також дає змогу витрачати постійно зростаючі ресурси на захист довкілля, а також на розвиток науки і технології, спрямовані на забезпечення як майбутнього економічного зростання, так і кращого навколишнього середовища.
Формування державою відповідних інститутів має важливе значення в підвищенні якості середовища проживання. Під інститутами розуміють не тільки формальні правила, інструкції, ринок, моніторинг, адміністративні положення, розроблені з метою захисту довкілля, але також інформаційні знання, досвід та норми, необхідні для досягнення ефективних результатів.
Щоб оцінити роль держави та її інститутів для захисту довкілля, розглянемо деякі загальні принципи обґрунтування екологічних рішень. Як відомо, більшість таких природних ресурсів, як атмосфера, океани і підземні водоносні горизонти, розподіляється, не стаючи винятковою власністю кожного. Однак, з іншого боку, спосіб, який індивіди або бізнес обирають для використання повітря, води або земельних ресурсів, впливає на вартість цих ресурсів для багатьох інших. Наприклад, горіння вугілля забезпечує недороге і надійне джерело енергії, але в результаті викидів двоокису сірки (SO2) збільшується кислотність озер та лісових ґрунтів. Свинець у бензині є каталізатором для поліпшення експлуатаційних характеристик автомобіля, але його шкідлива дія на людей проявляється в результаті автомобільних викидів.
Економісти розглядають основні природні ресурси - озера, ліси, а також чисте повітря - як суспільні блага, а шкідливі ефекти в результаті використання цих ресурсів - як зовнішні впливи (externalities). У широкому розумінні зовнішні ефекти являють собою некомпенсовані впливи діяльності індивідів або їх груп на інших: оскільки ці ефекти не мають фінансових наслідків для індивідів або груп, зайнятих відповідною діяльністю, вони є зовнішніми для ринку. Наприклад, до тих пір, доки не втрутиться уряд, теплова електростанція, яка викидає S02, не має фінансових стимулів зменшити ці викиди, а нафтопереробні підприємства та споживачі бензину не зустрічають обмежень у використанні свинцю як каталізатора.
Всі ці наслідки є зовнішніми до ринкових трансакцій, які ними спричинені. Навіть коли вони ідентифіковані й усвідомлені, такі externalities самі не означають необхідності втручання уряду. Як тільки externality ідентифіковано, постраждалі індивіди можуть, за теорією, вести переговори про рішення. В наших прикладах користувачі окислених водойм і лісів могли б платити електростанціям, щоб вони зменшили викиди S02, а групи людей могли б вести переговори з очисними заводами про зниження вмісту свинцю в бензині.
Неправдоподібність таких рішень у реальному житті підтверджує факт існування відповідних проблем. Складність полягає в тому, що дуже важко відлучити від користування суспільними благами тих, які не хочуть платити за вирішення цих проблем. За таких обставин жодний окремий індивід не має особистого стимулу вести переговори про соціальне вигідне рішення, оскільки основну вигоду отримують інші. Те ж стосується і груп людей. Тому уряд може відігравати важливу роль в представленні інтересів великих груп людей і в залученні всіх зацікавлених брати участь у витратах.
Оптимальний рівень захисту довкілля є таким, при якому вигоди, повязані з додатковою одиницею ресурсу, дорівнюють витратам на його забезпечення, при цьому як вигоди, так і витрати відповідно збільшуються з часом для всіх індивідів.
Вигоди від охорони довкілля часто поділяють на дві категорії: споживчу і неспоживчу вартості. Споживча вартість (use value) включає вигоди, ?/p>