Еволюційний шлях розвитку книги

Курсовой проект - Культура и искусство

Другие курсовые по предмету Культура и искусство

p;

Відродження, великі відкриття, науково-технічна революція, капіталістичний промисловий розвиток - ці всесвітньо-історичні процеси вимагали різноманітних знань і відомостей.

Вирішальну роль тут зіграла поява друкарства. Крім створення матеріальної бази для закріплення й швидкого поширення наук, нової інформації, ремесел і виробництв, що виникали, друкарство сприяло становленню й удосконалюванню національних і міжнародних літератур, грамотності в цілому, писемності, а це у свою чергу - всієї системи освіти й виховання людини.

Перше, що сприяло виникненню друкарства, був папір, винайдений в Китаї й потрапивший у Європу. В XII-XIII століттях так звані "паперові млини" зявляються в Іспанії. Паперова маса готувалася з ганчіря, що подрібнювалося в камяних жерновах. До початку європейського друкарства не менш двох третин рукописних книг виготовлялося вже на папері, що був різного сорту, різної якості.

Винайдено друкарство було в Німеччині в середині XV століття Іоганном Гутенбергом, хоча передумови складалися ще за кілька століть до нього. Він створив перше типографське встаткування, винайшов новий спосіб виготовлення шрифту й зробив словолитну форму. Із твердого металу робилися штампи (пунсони), вирізані в дзеркальному зображенні. Потім вони вдавлювалися в мяку й податливу мідну пластину: виходила матриця, що заливалася сплавом металів. До складу сплаву, розробленого Гутенбергом, входили олово, свинець, сурма. Сутність цього способу виготовлення букв полягала в тому, що їх можна було відливати в якої завгодно кількості. У виробництві книги це має істотне значення, якщо врахувати, що для однієї середньої книжкової сторінки потрібно приблизно двісті букв. Для встаткування друкарні був потрібний уже не прес, а друкований верстат і складальна каса (похилий деревяний ящик з осередками). У них містилися букви й розділові знаки. Іоганн Гутенберг побудував такий друкований верстат.

Книги, видані до 1500 р., прийнято називати інкунабули, по-латинському - "у колисці", тобто в колисці друкарства. Європейські книги, надруковані з 1500 по 1550 р. включно, звичайно йменуються палеотипи, тобто стародавні видання.

До 1500 р. у Європі було видано більше десяти мільйонів екземплярів книг, у тому числі й словянській мовою.

Епоха інкунабул і палеотипів - це час удосконалювання друкованої майстерності. Починається практика друкованої ілюстрації в книзі. Стали застосовувати ксилографію - гравюру на дереві. Одна з перших ілюстрованих книг - С. Бранта "Корабель дурнів" (Базель, 1494) - була прикрашена гравюрами Альбрехта Дюрера. В Італії була винайдена гравюра на міді, що стала родоначальницею глибокого друку. Гравюру різної техніки стали застосовувати для друкування заставок, ініціалів, ілюстрацій і інших прикрас книги. Шрифт інкунабул по малюнку нагадував почерк рукописних книг (текстура, готичний мінускул).

Власник друкарні у Венеції, знатна і багата людина, налагодив випуск книг, які називають альдини. Його імя - Альд Мануций ( 1450-1515). Він поставив справу підготовки книг на наукову основу. У друкарні Альда художники, наслідуючи античним зразкам, придумали простий і гарний шрифт антиква. Почав застосовуватися похилий шрифт курсив. Саме Альди ввели у звичай виділяти ту або іншу думку в тексті різними шрифтами.

Щоб конкуренти не могли підробити його видання, Мануций розсилав каталоги із вказівкою цін, поміщав на книгах видавничу марку. На ній був зображений дельфін, що оповився навколо якоря. Перші типографи найчастіше виступали одночасно й видавцями й торговцями.

Інкунабули були порівняно недорогими. Один єпископ у листі Папі повідомляє, що друковані книги раз у пять дешевше рукописних.

Феодальні монархи й папство всіма мірами намагалися підкорити собі видавництво, що розвивалося. Ще в 1515 р. Папа римський видав буллу (указ), у який уводив цензуру - політичний і цензурний контроль всіх книг, що готувалися до печаті. Періодично друкувався (друкується й нині) папський "Індекс" - список книг, заборонених до видання, поширення й читання. Книги, що потрапили в "Індекс", спалювалися на багаттях, а в 1546 р. у Парижі був спалений зі своїми книгами друкар Етьєн Частці. Друкарню або книжкову крамницю дозволялося відкривати тому, хто придбає "королівський привілей" (ліцензію). Книгоноші мали право торгувати тільки календарями й картинками. Поліцейські чиновники брали чималі штрафи й хабарі. У Німеччині була заснована ціла комісія інквізиторів для спостереження за книжковою торгівлею.

До кінця XVI сторіччя в багатьох європейських країнах склалася сувора ієрархія в книговиданні. Виділялися великі, привілейовані видавці, видавці й типографи середньої величини, і дрібні друкарі. Між ними йшла тверда конкуренція. "Контрафакції" - піратські видання - були далеко не рідким явищем. Іноді боротьба за право видання тої або іншої книги закінчувалася сутичками. Ринок, що формувався, у книжковій справі диктував свої закони, іноді навіть жорстокі.

 

2.2 Друкарство в XVII - XIX сторіччях

 

XVII століття з його посиленням політичної боротьби, століття революцій, що насуваються, і демократизації суспільства зажадав випуску як можна більшої кількості, як можна більше дешевих видань.

Якщо в XVI столітті основну масу книг становили релігійні видання, розраховані на деяких утворених людей, той в XVII столітті потік політичних книг, брошур і листівок збільшилося в багато разів. XVI століття було часом панування книг латинсь