Дохристиянські вірування та релігійні уявлення слов'янського населення Київської Русі
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
? всього світу в цілому та його окремих обєктів зокрема. Світ мислився як жива система, що сама підтримує себе у сталому та гармонійному стані. Живими мислилися камені, скелі, земля, все довкола. Анімізм це одухотворення речей. Прикладом анімізму можуть слугувати уявлення про мавок, які являли собою душі дерев та неодмінно були присутніми, наприклад, у старих деревах з дуплами. Одухотворення вимагало як наслідок шанобливого ставлення до одухотворених речей. Так, дерева з дуплами не могли бути зрубаними, якщо ж так ставалося, людина мала попросити у дерева пробачення та зробити все, аби мавка могла переселитися в інше дерево.
Антропоморфізм це олюднення речей та істот, що біологічно не належать до світу людей. Прикладом антропоморфізму може слугувати шанобливе звертання до тварин як до родичів у казках (вовчику-братику, лисичка-сестричка, тут маємо також справу з пережитками тотемізму) і наділення кожної тварини специфічно людськими рисами характеру, особливостями (лиса хитра, ведмідь добрий, заєць - боягуз).
Здатність сприймати оточуючий світ як цілком живий, такий, що має душу (анімізм), та наділяти його обєкти людськими якостями (антропоморфізм) найбільш яскраво знаходять свій вираз у ставленні людини до частин оточуючого простору (небо, земля, сонце) та його окремих стихій (вода, вогонь) та обєктів (дерево, трава). Отож, розглянемо ставлення до головних частин та обєктів оточуючого простору.
Небо.
Давні словяни вже проводили астрономічні спостереження. Так, вони виявили, що серед незчисленної кількості зірок, що повільно рухаються по небу, є нерухома Полярна зірка, і що вона завжди вказує на Північ. Була знайдена ось зіркового небозводу ось світу, а сузіря, що були поряд, отримали назви різних звірів. Спочатку (що навіть і зараз збереглося у народів Сибіру) це була Лосиха та її донька, від яких народжуються всі звірі сибірської тайги. Легенду про "оленьців малих", які випадали із небесної хмари, в 1114 р. руський літописець записав у Ладозі. Пізніше дві небесні господині світу лосино-оленього вигляду замінилися двома небесними ведмедицями - Великою та Малою. Так народилося ще в незапамятний час уявлення про двох могутніх небесних господарок, які керували круговоротом зіркового небозводу (а значить, і всім світом), і які народжували звірів на потребу людині. Пізніше у землеробських народів господарки світу почали зображуватись у вигляді двох жінок і під іменем двох Рожаниць були широко відомі на Русі. Цікаво, що культ Рожаниць дожив до XVIIст., коли все ще переписувались церковні повчання проти них, а пісні та хороводи на честь Рожаниць та зображення їх в народній вишиванці, де їх уявляли у вигляді вершниць із сохою по боках богині Макоші, дожили до кінця XIXст.
Польський вчений К.Мошинський наводить дані про те, що селяни в різних місцях словянського світу по розташуванню зірок, перш за все сузірїв Великої та Малої Ведмедиць, Оріону, Плеяд (зіркове скопище у сузірї Тельця) та Чумацького Шляху, а також за розташуванням Венери визначали не тільки нічний час, але й дати року. Зірки були і годинником, і календарем. Зірки визначали і долю "свій час", персональний час кожної особи.
Особливістю словянського уявлення про небо є те, що незнання процесу випаровування земної води та утворення хмар, тумана, роси привело до своєрідного уявлення про постійні запаси води десь високо над землею, на небі. Ця небесна волога іноді, в невизначений час, може прийняти вигляд хмар і пролитися над землею дощем, сприяти росту трав та врожаю. Звідси зявляється уявлення про господаря небесної води, який розпоряджається дощами, грозовими зливами та блискавками. Так до двох архаїчних Рожаниць додається могутній Род володар неба та всього Всесвіту, великий "життєдавець", який вдихає життя в усе живе дощовими краплинками. Культ Рода дожив у східнословянських землях до XVIIст.
Сонце.
Воно є джерелом світла та тепла, умовою проростання та життя усього в природі. Весь річний цикл язичницьких обрядів був побудований на чотирьох сонячних фазах і підпорядкований дванадцяти сонячним місяцям (детальніше про це див. нижче). Сонце та сонячні знаки широко відображені в образотворчому мистецтві, народній вишивці, гончарстві, солярними символами пронизана вся народна творчість. Символом сонця етнографи вважають шлюбну обручку. І усюди воно було символом добра, злагоди, знаком світла, який розганяє темряву. Цим можна пояснити поклоніння словян вогню, шанобливе ставлення до нього як до "представника" Сонця на Землі. Сонячний диск був уособлений в окреме божество - Хорса, "Великого Хорса" (в "Слові о полку Ігоревім"), від імені якого походить слово "хорошо" (первісне значення - "сонячно"). Але денну освітленість світового простору словяни приписували не тільки сонцю, але й особливому безістотному світлу, яке в більш пізніший час стало називатися "білим світом" та означати весь населений простір взагалі. Божеством сонця, сонячного дня (може, й самого "білого світу") був Дажбог, імя якого з часом перетворилося в імя "подателя благ" "Даждьбог".
Цікава деталь: останній великий князь-язичник Володимир стійко іменувався в билинному епосі Володимиром-сонцем. В "Слові о полку Ігоревім" руські князі, праправнуки Володимира-сонця, названі "Дажбожими онуками". Це ще одне підтвердження того, як сильно почувалися словяни-язичники повязаними зі своїми божественними пращурами, від яких вели своє походження.
Земля.
Природно, що сам?/p>