Дохристиянські вірування та релігійні уявлення слов'янського населення Київської Русі
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
ії "баб".
Фізична смерть людини, позбавлення її життя не означало ще, згідно народного повіря, кінцеве її зникнення. Людина після смерті могла перетворитись в упиря фігуру, відому всім словянським демонологіям. Упир "мертвий", але його тіло не позбавлено життєвої сили після смерті упирі встають вночі з могил і пють з людини кров. Упир може перетворюватися у летучу мишу, перо, соломину.
Циклічна зміна пор року зумовила циклічність головних словянських свят та їхню привязаність до зміни положення Сонця щодо Землі. Весь річний цикл язичницьких обрядів був побудований на чотирьох сонячних фазах і підпорядкований дванадцяти сонячним місяцям.
Виходячи з досліджень етнографами календарних свят, виділимо ці чотири важливі часові періоди: весняне і осіннє рівнодення, літнє та зимове сонцестояння. Під час цих циклічних зворотів, за уявленням давніх словян, дуже активізується усіляка нечисть, і усі сили природи приходять в рух. На свято Купали навіть, за повірями, дерева і трави ходять з місця на місце та розмовляють. В ці періоди здійснюються важливіші гадання, вирішується доля людей. Дні поминок покійників приблизно співпадають з найважливішими святами циклу: весною Фомина неділя після Великодня; влітку Трійця, Русалії, "навський Великдень"; восени "задушний день" у всіх словян; поминки з кутєю та узваром на Різдво. Цікаво, що у білорусів, які, треба відзначити, зберегли дуже архаїчні риси вірувань, в термінології поминок рік уподобається дню: весняні поминальні дні мають назву "снеданье", літні "обед", осінні та зимові - "вечеря" і "палудзень на радзіцелях". Особливості сприйняття словянами часу знайшли своє відображення й у билинах. Незважаючи на те, що билини були записані вже в досить пізній відносно християнізації час (XII-XIII ст.) та частково втратили найархаїчніші риси сприйняття часу, в них збережено багато цікавих особливостей часосприйняття. Билинний час є подвійно замкненим зовнішньо та внутрішньо. Зовнішньо він замкнений через неможливість виходу до інших часових систем, що є, в принципі, досить характерно для логічно побудованого оповідання. Час у билинах завжди тече лише в один бік, він незворотній. Внутрішня замкненість часу полягає у статичності билинного епохального часу, ідеал якого завжди знаходиться у минулому. Билинний час також є циклічним, майбутнє в ньому завжди повторює минуле. У початку всіх часів в билині вбачається ідеал, гармонія минулого порушується з часом, але зрештою все знову повертається до неї. Гармонічність світу в билині підкреслюється відсутністю протиставлення між часами доби та порами року - там завжди день та завжди літо.
Дослідники також відзначають почуття нереальності, яке виникає в билині при віддаленні від теперішнього часу. Будь-які зміни в епічному світі, відхід від "тутешнього" і "сучасного" породжують ефект деформації, перекручування епічної реальності. "Нормальне" для билини положення речей знаходиться у вічному "тут і зараз". Таким чином, теперішній час для билини єдиний реальний час, з чого ми можемо зробити висновок про те, що він є єдиним по-справжньому реальним часом і для словянського світосприйняття вцілому. Біографічний час героя у билинах також відображений досить цікаво. Зазвичай час дитинства замкнений, дорослішання відсутнє як поступовий процес. Герой залишається дитиною до часу свого першого подвигу, після чого перестає бути нею назавжди .
Цікаву паралель з билинним відображенням дитинства та процесу дорослішання може дати думка дослідників щодо вікових меж, які існували в Київській Русі та формували особисту біографію її мешканців. Так, на думку О.Б.Рибакова, в Київській Русі існували такі вікові межі.
- 3 роки постриги. Хлопчика остригали та вперше саджали на коня.
- 7 років відбувався перехід від жіночого виховання до чоловічого.
- 12 років людина вважалася вже напівдорослою, "отроком". Князі вже беруть своїх синів такого віку в походи та битви.
- 17 років юнак вважався вже цілком дорослим.
Таким чином, аналізуючи сприйняття словянами часу, можна сказати, що вони бачили час циклічним та приреченим на вічне повторення. Землеробська привязаність до циклів природи зумовлювала перенесення ідеї циклічності як на час окремого життя (з можливістю майбутнього перевтілення), так і на історичний час взагалі.
РОЗДІЛ 3. РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ
3.1 Нижчі духи як уособлення природних стихій
Для міфологічної свідомості, якою була свідомість словян того часу, характерні анімізм, аніматизм та антропоморфізм оживлення та одухотворення всього живого та надання йому суто людських властивостей. Людина доби Київської Русі мислила світ живим та розумним, весь час вступала з ним у комунікаційну взаємодію з метою убезпечення свого життя у цьому світі та надбання певних благ (врожаю, успіху у справах, і т.д.). Як правило, вшанування природних стихій в міфології відображається у наявності певних образів, які ці стихії уособлюють, і словянська міфологія в данному випадку на стала виключенням. Ще Прокопій Кесарійський згадував про вшанування словянами сил природи. "Вони шанують річки і німф, приносять їм жертви і творять ворожіння..." Уявлення про природні явища як про живих істот наявне у народній свідомості довнгий час навіть після прийняття християнства (мороз старий чоловік, весна молода гарна дівчина, тощо). Сили природи персоніфікувалися, наділялися певними властивостями, з н