Договори на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство

Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство

39;єкти права інтелектуальної власності. Видається такий підхід не зовсім виваженим. Справа в тому, що, як було показано вище, укладення зазначених договорів зовсім не обовязково тягне за собою позбавлення права застосування обєкта власника майнових прав, що характерно саме для терміна передача. Тому більш доречно буде залишити його використання лише стосовно одного з різновидів договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Враховуючи наведене вище і невичерпний перелік зазначених договорів, доречніше, вважаю, було поєднати глави 75 і 76 ЦК України та назвати Договори в сфері інтелектуальної власності.

Субєктами правовідносин, які виникають стосовно результатів творчої діяльності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Оскільки мова йде про наділення іншої особи правами стосовно обєкта права інтелектуальної власності, то однією з сторін договору повинна бути особа, що має майнові права на результат творчої діяльності. Зазвичай це автор, власник охоронного документа чи їх правонаступники. Оскільки автором чи винахідником може бути неповнолітня особа, то законодавець надав можливість фізичній особі у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ч. 1 ст. 32 ЦК України).

Укладаючи зазначені правочини, сторони керуються принципом свободи договору. Однак є певні обмеження у випадку специфіки обєкта. Закон містить суттєві обмеження щодо використання обєктів інтелектуальної власності, визнаних в установленому порядку секретними. Такі обмеження стосуються лише обєктів промислової власності. За наявності відповідних умов твір науки можна було б в установленому порядку визнати секретним, але Закон України Про авторське право і суміжні права" не містить такої норми. Між тим, на думку деяких вчених, вона не була б зайвою, адже є закриті літературні фонди.

Обєкти інтелектуальної власності визнаються секретними, якщо містять інформацію, в установленому порядку віднесену до державної таємниці. Порядок визнання того чи того обєкта секретним визначає Закон України „Про державну таємницю від 21 січня 1994 р., нову редакцію якого прийнято 21 вересня 1999 р.

За цим Законом державна таємниця (далі також секретна інформація) вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою (ст. 1 Закону).

Віднесення інформації до державної таємниці процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього (ст. 1 Закону).

Так, стосовно секретного винаходу чи секретної корисної моделі можна видати ліцензію чи передати майнові права тільки за погодженням із Державним експертом з питань таємниць (пп. 6, 7 ст. 28 Закону Про охорону прав на винаходи і корисні моделі).

Наступним принциповим положенням договорів на використання обєктів інтелектуальної власності є їх платний характер. Право розпоряджатися обєктом має його власник, тому він може надати дозвіл і на безоплатне використання. Це право власника обєкта. Проте здебільшого договори на використання інтелектуальної власності є платними, взаємними, двосторонніми. Плата за використання може здійснюватися у будь-яких правових формах. Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки виплати визначаються угодою сторін. Це є принципово нове положення чинного законодавства України про інтелектуальну власність. Адже законодавством, що було чинним раніше, розмір винагороди, порядок обчислення, строки виплати та решта питань щодо винагороди виключно регламентувалися нормативними актами. Будь-яка свобода дій у цьому питання не допускалася. Це загальне правило стосувалося як авторського, так і патентного права. Чинне законодавство України вирішення цих питань віддало на розсуд сторін договору.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності повинні бути укладені у письмовій формі. На відміну від загального правила стосовно недотримання письмової форми, для розглядуваних договорів встановлені спеціальні правові наслідки: у разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).

Як виняток, законом можуть бути встановлені випадки, коли зазначений договір може укладатись усно. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 33 Закону України Про авторське право і суміжні права в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Так у справі №2-4760/06 Оболонського суду м. Києва у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ " Телерадіокомпанія "Киевские ведомости" - Телерадіоефір" про захист авторських прав та відшкодування моральної