Договори на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
µлектуальної власності, та права перешкоджати такому використанню.
У звязку з цим виникає питання щодо сутності третьої правомочності, а саме права на використання обєкта права інтелектуальної власності. Чи можна віднести до виключних прав усі субєктивні права інтелектуальної власності, передбачені чинним цивільним законодавством України, у тому числі й право на використання обєкта? Для відповіді необхідно провести ретельний аналіз норм чинного законодавства.
В частині 1 ст. 424 ЦК України міститься перелік, відповідно до якого можна розрізнити два види майнових прав інтелектуальної власності виключні та невиключні майнові права.
Відповідно до ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:
- право на використання ОПІВ;
- виключне право дозволяти використання ОПІВ;
- виключне право перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у тому числі забороняти таке використання;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом
Отже, щодо прав дозволяти та перешкоджати, в тому числі забороняти неправомірне використання твору, наявна пряма вказівка на виключність цих майнових прав. У свою чергу, право на використання обєкта права інтелектуальної власності законодавець не відносить до виключних прав інтелектуальної власності.
Необхідно зазначити, що цивільне законодавство Росії також не в усіх випадках наголошує на виключності авторських прав відповідних субєктів авторського права, проте в теорії російські науковці завжди відносять всі субєктивні авторські права до виключних. З цього приводу А. П. Сергєєв зазначає, що всі субєктивні авторські права в силу своєї природи є виключними. Ознака виключності іманентна будь-якому субєктивному авторському праву виражає одну з головних рис, які йому притаманні, а саме належність даного права лише його володільцю та нікому іншому. З цією позицією не можна не погодитись, оскільки до віднесення тих чи інших субєктивних прав до виключних необхідно підходити з урахуванням головної ознаки виключних прав та сутності авторського права взагалі. Так, якщо взяти за основу те, що основною ознакою субєктивних авторських прав є їх первісна належність лише правоволодільцю, не викликає сумнівів, що право на використання обєкта права інтелектуальної власності є таким само виключним, як і право дозволяти використання цього обєкта іншій особі.
Власнику майнових прав на ОПІВ належать, зокрема, два виключних майнових права, а саме: виключне право дозволяти використання ОПІВ (видавати ліцензії) та виключне право перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у тому числі забороняти таке використання.
Не можна не погодитися з Г. Шершеневичем, який виділяє категорію виключних прав, зазначаючи, що мета юридичного захисту для цієї групи прав полягає у наданні відомим особам виключної можливості здійснення відомих дій із забороною всім іншим можливості наслідування... Ці права слід було б назвати виключними.
На думку В. Дозорцева, основою правового забезпечення ринкового механізму традиційно є право власності, пристосоване до обмежених у просторі речей, у зміст якого входять право володіння, користування та розпорядження. Для нематеріальних речей, необмежених у просторі, цей механізм не підходить. Так, володіння як фізичного панування над річчю тут взагалі немає і не може бути, оскільки немає самої речі. Існують лише доступність і відомість, які в силу необмеженості обєкта в просторі можуть одночасно мати необмежене коло осіб. Немає та не може бути правомочності користування, передумовою якої є володіння.
Є інша правомочність - використання, що відрізняється не тільки найменуванням. За своїми натуральними властивостями нематеріальний обєкт може бути використаний одночасно необмеженим колом осіб.
Третя правомочність - розпорядження має інший зміст: правоволоділець може не тільки передати своє право іншій особі, а й надати право на використання, залишивши його за собою як за правоволодільцем. Більше того, він може надати аналогічні права досить широкому колу осіб.
Слушною є також думка В. Остапчук, яка зазначає, що виключність (майнових прав) слід розуміти не як належність права лише одній особі, а як закріплення прав за особами, визначеними законом.
Викладене дозволяє зробити висновок, що виключні права на ОПІВ - це цілком самостійна правова категорія, яка за рядом специфічних ознак відрізняється від права власності, але у той самий час відображає панування особи над належним їй ОПІВ у формі закріплених законом за особою (власником патенту чи свідоцтва) виключних майнових прав: дозволяти використання ОПІВ та перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у тому числі забороняти таке використання. Іншими словами, відносини передання виключних майнових прав на ОПІВ вимагають особливого правового регулювання, визначеного законом.
Доречно зазначити, що норма про розширення предметів традиційних цивільно-правових договорів майновими правами не є нововведенням законодавця України. Аналогічні за змістом положення щодо договору купівлі-продажу містяться, зокрема, у ч. 4 ст. 454 Цивільного кодексу Російської Федерації.
У цивілістичній літературі та й в законодавстві досить часто вживається вираз передача майнових прав щодо договорів у сфері інтелектуальної власності. Це послугувало підставою пропозиції традиційно назвати главу Передача майнових прав на об&#