Дiалог Платона "Бенкет"
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Дiалог Платона "Бенкет"
Бенкет Платона настiльки повний (як i Федр), усякого лiтературного, риторичного, художнього, фiлософського (i, зокрема, логiчного) змiсту, що бiльш-менш повний аналiз цього дiалогу вимагаСФ цiлого великого дослiдження. Загальна думка всiх дослiдникiв щодо часу створення цього дiалогу зводяться до того, що тут перед нами виступаСФ зрiлий Платон, тобто дiалог вiдноситься приблизно до середини 80-х рокiв IV столiття до н.е., коли авторовi було вже за сорок рокiв. Ця зрiлiсть позначаСФться на логiчних методах дiалогу. Узагалi говорячи, Платон з великим небажанням пускався в чисто абстрактну логiку. Ця остання завжди таСЧться в нього пiд покривом символiчних образiв. Але, задаючи собi питання, у чому ж полягаСФ основна логiчна конструкцiя Бенкету i намагаючись витягти неСЧ з найбагатшоСЧ художньоСЧ тканини дiалогу, найбiльш вiрним, мабуть, було б звернути головну свою увагу на зображене тут сходження вiд матерiального свiту до iдеального.
Платон висунув поняття iдеСЧ (або ейдоса) у бiльш раннiх дiалогах. Однак у самому змiстовному з них, Федоне, якщо пiдiйти до нього з усiСФю логiчною строгiстю, Платон усе ще обмежуСФться майже тiльки вказiвкою на самий принцип необхiдностi визнати для всякоСЧ речi (у тому числi для душi i життя) також i СЧСЧ iдею. Але для характеристики душi i життя, а особливо для навчання про безсмертя душi, цього було малувато. Адже i всяке незначне, i iснуюча лише в плинi незначного часу рiч теж маСФ свою iдею, проте такi речi тимчасовi i знищити них нiчого не коштуСФ. На стадiСЧ навiть Федона Платон далеко ще не використовуСФ всiх логiчних можливостей, що виникли у фiлософiв пiсля того, як вiн розрiзнив рiч i iдею речi.
Що стосуСФться Бенкету, те Платон використовуСФ тут, принаймнi, одну дуже важливу можливiсть, а саме тлумачить iдею речi як межа СЧСЧ становлення. Поняття межi добре вiдомо не тiльки нинiшнiм математикам, воно було гарно вiдомо i Платону. Вiн знав, що вiдома послiдовнiсть величин, що зростаСФ по законi, може бути продовжена в нескiнченностi i може як завгодно близько пiдходити до основнiй межi, проте нiколи його не досягати. От це тлумачення iдеСЧ речi як СЧСЧ нескiнченна межа i складаСФ змiст дiалогу Бенкет.
Цим дiалогом Платон зробив значний внесок в iсторiю логiки, але, будучи поетом i мiфологом, ритором i драматургом, Платон надiлив це вiчне прагнення речi до СЧСЧ межi в те, що з усiх побутових облич бiльше вiдрiзняСФться нескiнченним прагненням, i прагненням максимально напруженим, а саме вiднiс його до областi любовних вiдносин: любов адже теж СФ вiчне прагнення i теж маСФ завжди визначену мету, хоча i досягаСФ СЧСЧ досить рiдко i ненадовго.
Дiалог Бенкет належить до того жанру застiльних бесiд, яким поклав початок Платон i якi мали аналогiСЧ не тiльки на грецькоСЧ, але i на римському ТСрунтi, не тiльки в лiтературi античностi, але й у християнськiй лiтературi перiоду становлення Середньовiччя.
Теми застiльних бесiд згодом мiнялися, сама ж бесiда являла собою другий етап бенкету, коли пiсля рясноСЧ СЧжi гостi зверталися до вина. За чашею вина загальна розмова мала не тiльки розважальний, але i високоiнтелектуальний, фiлософський, етичний характер. Розваги зовсiм не заважали серйознiй бесiдi, лише допомагали надiляти неСЧ в легку напiвжартiвливу форму, що гармонiювало з обстановкою.
Платоновський Бенкет вiддавна був вiднесений не без пiдстави до етичних дiалогiв. Вiн мав пiдзаголовок, даний йому Фрасиллом, - Про благо, а по деяких свiдченнях (Аристотель), Бенкет Платона iменувався мовами про любов. ОбоСФ цих пiдзаголовка не суперечать один одному, тому що тема дiалогу - сходження людини до вищого блага, що СФ не що iнше, як втiлення iдеСЧ небесноСЧ любовi.
Весь дiалог являСФ собою розповiдь про бенкет, улаштованiй з нагоди перемоги трагiчного поета Агафона в афiнському театрi. Розповiдь ведеться вiд iменi учня Сократа, Аполлодора Фалерського. Таким чином, перед нами розповiдь у розповiдi, вiдображення пережитого двома друзями Сократа.
Композицiя Бенкету досить легко пiддаСФться аналiзовi через те, що нескладно простежити СЧСЧ структуру: мiж невеликим вступом i таким же висновком у дiалозi утримуСФться сiм мов, у кожнiй з яких трактуСФться той або iнший аспект однiСФСЧ i тiСФСЧ ж теми - теми любовi. Насамперед звертаСФ на себе увага незвичайна логiчна послiдовнiсть як у межах кожноСЧ iз семи мов, так i в спiввiдношеннi всiх мов.
Отже, вступ. Не можна сказати, що воно насичено фiлософським змiстом, вiн лише являСФ собою свого роду лiтературну експозицiю. У ньому представленi й основнi дiючi особи дiалогу, так само як i визначаСФться загалом тема всього наступного оповiдання. Вступ починаСФться розповiддю про зустрiч якогось Аполлодора з Фалера з якимсь Главконом, а також проханням останнього розповiсти про бенкет у будинку Агафона i згодою Аполлодора зробити це зi слiв якогось Аристодема з Кидафин, що особисто були на бенкетi.
Далi випливаСФ розповiдь Аристодема про обставини, що передували бенкетi: зустрiчi Аристодема iз Сократом, запрошення його на бенкет, запiзненнi Сократа, любязнiй зустрiчi Аристодема в будинку Агафона i пропозицiСЧ одного з гостей, Павсания, не просто зайнятися бенкетом, але кожному з його головних учасникiв виголосити похвальну промову Ероту, боговi любовi.
За згодою всiх iнших учасникiв бенкету бесiду про Ерота починаСФ Федр, i причому досить логiчно, тому що вiн говорить про найдавнiш