Дiалог Платона "Бенкет"
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
стала популярноСЧ на цiлi тисячорiччя. Спочатку нам подобаються фiзичнi тiла. Однак говорити про дане тiло можна тiльки тодi, коли маСФться представлення про тiло взагалi. Фiзичне тiло, узяте саме по собi, на думку Платона, iнертно i нерухомо, але, оскiльки реально всi тiла активнi i рухливi, повинне iснувати той початок, що ними рухаСФ; i початок уже нетiлесне, нефiзичне. Для Платона, як i для всiСФСЧ античностi, таким саморушiйним початком було те, що називалося душею. Без цiСФСЧ передумови тодiшнi мислителi взагалi не допускали життя i буття, хоча сутнiсть душi визначали по-рiзному. Душу рухаСФться i рухаСФ все iнше. У противагу СЧй iснуСФ i щось нерухоме, подiбно тому як бiлий колiр припускаСФ чорний, верх припускаСФ низ i т.д. Це нерухоме в душi СФ не що iнше, як науки, а всi науки припускають для себе такий же вiчний i нерухомий предмет, що вони i покликанi усвiдомлювати. РЖСФрархiчна послiдовнiсть у теорiСЧ така: вiд одного прекрасного тiла до всiх тiл, звiдси - до прекрасних душ, вiд душ - до наук i вiд окремих наук - до межi всiх наук, до iдеСЧ прекрасного, котре вже не пiддано нiяким змiнам, але iснуСФ вiчно i незмiнно. Споглядально-речовинний онтологiзм змушуСФ Платона i тут учити про межу всiх наук як про вiчну i нерухому iдею краси. Цим самим Платон знову зсковзуСФ з чисто логiчного шляху на шлях мiфологiСЧ, i його гранична iдея краси, доведена СЧм з повною логiчною бездоганнiстю, раптом зявляСФться вже в новому, не зовсiм логiчному свiтлi. ЗявляСФться навчання про вiчне й iдеальне царство краси, з яким погодиться не всякий логiк i яке не може обiйтися без нехай недоведеноСЧ, але зате для Платона аксiоматичноСЧ мiфологiСЧ краси, що виникаСФ на ТСрунтi невтримного споглядально-субстанцiонального онтологiзма. Так, приходиться вiдокремлювати в Платона логiчно бездоганнi докази вiд нелогiчноСЧ мiфологiСЧ, хоча в цьому навчаннi Платона про вiчну iдею краси зовсiм немаСФ такого подiлу логiки i мiфологiСЧ. Та й насправдi тут, звичайно, не просто мiфологiя. Це така мiфологiя, що не СФ наСЧвною i дорефлективною, але яка вже конструйована логiчно, дiалектично, транiендентально. Надалi в Канта транiенденталiзм ставив своСФю метою формулювати умови можливостi мислити тi або iншi предмети. У Платона так i виходить: щоб мислити тiло, треба вже мати поняття тiла, щоб мислити поняття тiла, треба вже мати зрозумiлий не душi, i щоб мислити iдею душi, необхiдно мислити iдею саме по собi. Це i СФ самий дiйсний транiенденталiзм, i навiть скорiше дiалектичний, причому iдеСЧ обСФктивнi. У Платона мислиться деяка апрiорна iдеальна природа, що робить у нього вперше можливий i апостерiорна почуттСФва природа. Це доводить вiрнiсть такого твердження, що платонiзм - це обСФктивний iдеалiзм.
Однак сьома мова в Бенкетi, а саме мова Алкiвiада, не дозволяСФ зводити навчання Платона до абстрактно понятiйного обСФктивного iдеалiзму. Фiлософська концепцiя Алкiвiада полягаСФ в тiм, що крiм звичайного збiгу внутрiшнСФ i зовнiшнСФ, субСФктивне й обСФктивне, iдеальне i реального, життя змушуСФ визнати ще i СЧх надзвичайно рiзноманiтну i життСФво барвисту суперечливiсть. Сократ, здавалося б, СФ iдеальний мудрець, що тiльки i знаСФ, що конструюСФ рiзного роду логiчнi категорiСЧ обСФктивного iдеалiзму. Алкiвiад порiвнюСФ Сократа iз силенами i сатиром МарсиСФм. Сократ користуСФться для зачаровування слухачiв не флейтою, а мовами, змушуючи жити людей по-новому i викладатися своСЧх непорядних учинкiв. Сократ незвичайно витривалий фiзично хоробрий - про це говорить його героСЧчне поводження на вiйнi. Сократ також володiСФ нi з чим не порiвнянною iндивiдуальнiстю. Значною мiрою Сократ таким i СФ як iсторично, так i в зображеннi Алкiвiада. Це пiдтверджуСФться ще i тим, як би випадково кинутим зауваженням Сократа про те, що щирий творець трагедiСЧ повинний бути творцем також щироСЧ комедiСЧ, що являСФ собою не просто випадковий афоризм Платона, але СФ справжнiм пiдсумком усiСФСЧ фiлософiСЧ iдей у Бенкетi.
З логiчноСЧ точки зору найбiльш оригiнальний текст про iСФрархiСЧ Ерота, що кiнчаСФться вiчною iдеСФю краси. Вiдволiкаючи вiд поезiСЧ, мiфологiСЧ, риторики i драматургiСЧ, ми виявляСФмо те, чого не мали в попереднiх дiалогах або мали в зародковiй формi. Саме iдея речi представлена тут як МЕЖА СТАНОВЛЕННЯ РЕЧРЖ. А поняття межi доведене вже в сучаснiй математицi i фiзику. Отже, у цьому i полягаСФ одне з величезних досягнень Платона, що не вмре нiколи, у якi би символiчнi i одiяння воно нi було фактично убране в конкретному текстi дiалогiв.
ЦентральноСЧ для Бенкету СФ проблема середини. Саме, правильна думка СФ щось середнСФ мiж знанням i чуттСФвiстю. У Бенкетi про нього СФ не тiльки згадування, але проблема Еросу тлумачиться отут прямо як та ж сама проблема правильноСЧ думки. Отже, у концепцiСЧ Еросу ново те, що знання i докса приймаються отут набагато повнiше, тому що тут не просто знання i докса, але те, що можна назвати почуттям, емоцiСФю i т.д. У Бенкетi, хоча й у не занадто явнiй формi, коштуСФ проблема звязку знання i чуттСФвостi, термiнологiчно закрiплена як проблема середини. Новизна ж Бенкету у цьому вiдношеннi полягаСФ в тiм, що обидвi названi сфери данi як одна, СФдина i неподiльна сфера, у якiй уже не можна розрiзнити нi того, нi iншого. Знання настiльки близьке поСФднуСФться з чуттСФвiстю, що виходить СЧхня повна тотожнiсть. Вiд Пороса i Спiвi народжуСФться Ерот, що уже не СФ нi Спiву, нi Поростив, але те, у чому обоСФ вони ототожнювалися. Усiлякi протилежностi обСФдналися отут в одне цiльне жи?/p>