Дiалог Платона "Бенкет"
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
СЧ, адже отут потрiбне умiння установити дружбу мiж двома самими ворожими в тiлi початками i вселити СЧм взаСФмну любов. Благодiйнiсть двох Еротов можлива тiльки за умови СЧхньоСЧ гармонiСЧ, також i в змiстi правильного чергування часу року i корисного для людини стану атмосфери. "астивостi часiв року залежить вiд них обох. Коли початками, теплом i холодом, сухiстю i вологiстю, опановуСФ любов помiрна i вони зливаються один з одним розважливо i гармонiйно, рiк буваСФ рясний, вiн приносить здоровя, не заподiюСФ сильноСЧ шкоди. Але коли часи року попадають пiд вплив розгнузданого Ерота, Ерот-ТСвалтiвника, вiн багато чого губить i псуСФ. Нарештi, жертвоприносини i гадання теж СФ актами любовноСЧ гармонiСЧ, людей i богiв, тому що це звязано з охороною любовi i лiкуванням СЧСЧ.
Логiчне продовження обидвi думки, висловленi в другiй i третiй мовах, знаходять у четвертiй мовi - мови Аристофана. Аристофан складаСФ мiф про первiсне iснування одночасно у видi чоловiкiв i жiнок, або Андрогiнов. Оскiльки цi люди були дуже сильнi i проти Зевса, останнiй розсiкаСФ кожного андрогiна на двох половин, розсiюСФ них по усiм свiтi i змушуСФ СЧхнiй вiчно шукати один одного для вiдновлення СЧхньоСЧ колишньоСЧ повноти i могутностi. Тому Ерот СФ прагнення розсiчених людських половин одна до iншоСЧ заради вiдновлення цiлiсностi: Любовю називаСФться спрага цiлiсностi i прагнення до неСЧ.
Мова Аристофана - один з найцiкавiших зразкiв мiфотворчества Платона. У мiфi, створеному Платоном, переплетенi i його власнi фантазiСЧ, i деякi загальноприйнятi мiфологiчнi i фiлософськi погляди. Загальноприйняте романтичне тлумачення цього мiфу як мiфу про прагнення двох душ до взаСФмного зСФднання не маСФ нiчого загального з платоновським мiфам про чудовиськ, роздiлених навпiл i вiчно випробують спрагу фiзичного зСФднання. Можна погодитися з тлумаченням К. Рейнгарда, що бачить у ньому прагнення до древньоСЧ цiлiсностi i СФдностi людини чисто фiзичному замiсть божественно прекрасноСЧ цiлiсностi з СЧСЧ сходженням вiд тiла до духу, вiд земноСЧ краси до вищоСЧ iдеСЧ.
Загальний пiдсумок перших чотирьох мов зводиться до того, що Ерот СФ споконвiчна свiтова цiлiснiсть, що кличе до СФднання люблячi пари на основi СЧх нездоланного взаСФмного потяга i шукання загальноСЧ i блаженноСЧ безтурботностi.
Подальший розвиток цiСФСЧ позицiСЧ вимагало конкретизацiСЧ Ерота як чисто життСФвого людського прагнення, а по-друге, тлумачення його за допомогою загально фiлософського методу, не обмеженого навiть i натурфiлософiСФю.
Агафон на вiдмiну вiд попереднiх ораторiв перелiчуСФ окремi конкретнi iстотнi властивостi Ерота: красу, вiчну молодiсть, нiжнiсть, гнучкiсть тiла, досконалiсть, невизнання СЧм нiякого насильства, справедливiсть, розважливiсть i хоробрiсть, мудрiсть як у мистецтвах, так i в породженнi всього живого, у всiх мистецтвах i ремеслах i в упорядкуваннi всiх справ богiв.
Але чим бiльш розглядаються всiлякi дивовижнi властивостi Ерота, тим бiльше i потреба дати них у синтетичному видi, так, щоб вони випливали з СФдиного i непорушного принципу. Цим саме i займаСФться Сократ у шостий по рахунку мови, збройноСЧ набагато бiльш складним методом, чим натурфiлософiя, а саме методом транiендентальноСЧ дiалектики. Для найбiльш повного розумiння цiСФСЧ мови необхiдно усвiдомити точку зору Платона, щоб чiтко уявити собi всi недоведенi для нас, але для тодiшнiх часiв передумови, при наявностi яких тiльки i можна уловити логiчну послiдовнiсть концепцiСЧ Сократа. Цi передумови зводяться в основному до античного, але в той же самий час i до речовинного онтологизму, що, будучи застосовуСФмо до самих безневинних логiчних конструкцiй, негайно ж перетворюСФ них у мiфологiю.
Перший ступiнь цiСФСЧ дiалектики полягаСФ в тiм, що всяке явище (а виходить, i Ерот) маСФ свiй предмет. РЖ якщо що-небудь до чого-небудь прагне, те воно почасти його вже маСФ (а саме у видi мети), почасти ще не маСФ. Без цього володiння i не володiння не може iснувати взагалi нiякого прагнення. Виходить, Ерот не СФ ще сама краса, але СФ щось промiжне мiж красою i неподобством, мiж блаженною повнотою i вiчно шукаючою бiднiстю, про що i говориться в пролозi сократiвськоСЧ мови. Природа Ерота середина; вiн син небесного Пороса (Багатства) i Спiвi (Бiдностi) - говориться в платонiвськiм мiфi. Мiф цей, щоправда, далекий вiд наСЧвностi первiсного мислення i СФ тiльки поетичною iлюстрацiСФю тiСФСЧ дiалектичноСЧ СФдностi протилежностей, без якого неможливий i сам Ерот як прагнення. Мiф цей свiдчить також i про споглядально-речовинний онтологiзм в Платона.
Далi випливаСФ сама проста концепцiя: цiль Ерота - оволодiння благом, але не яким-небудь окремим, а всяким благом i вiчне володiння iм. А тому що вiчнiстю не можна опанувати вiдразу, можливо тiльки опановувати нею поступово, тобто породжуючи замiсть себе iнше, виходить, Ерот СФ любов до вiчного породження в красi заради безсмертя, до породження як тiлесному, так i духовному, включаючи любов до поетичноСЧ творчостi i суспiльно-державного законодавства. Усе живе, поки воно жваво, прагне породжувати, тому що воно смертне, а йому хочеться затвердити себе назавжди. Але Платон, звичайно, не може залишитися на ТСрунтi такого простого й абстрактного умовиводу. Якщо любов завжди прагне породжувати, виходить, мiркуСФ вiн, iснуСФ вiчнiсть, заради втiлення якоСЧ тiльки й iснують усi породження любовi, фiзичнi i нефiзичнi. У цьому мiркуваннi знову наочно виступаСФ споглядально-речовинний онтологiзм.
Тут же виникла i знаменита iСФрархiя краси, що