Джерела i основнi риси права в украСЧнi першоСЧ половини 19 вiку, та початок 20 в.
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?и цивiльного права. Книга друга мiстила норми, якi регулювали право власностi i володiння та частково норми зобовязувального права. В третiй книзi було зосереджено спадкове i зобовязувальне право. Норми четвертоСЧ книги регулювали порядок складання, здiйснення, виконання, забезпечення i припинення договорiв.
РЖнститут права власностi мiстив поняття цього права, види власностi, квалiфiкацiю його обСФктiв i субСФктiв, види обмежень права власностi та його захисту, а також поняття i змiст права володiння i форми його захисту. Поняття права власностi даСФться вперше в росiйському правi. Воно визначалось як право володiти, користуватись i розпоряджатись майном вiчно i потомственно.
У зобовязувальному правi регламентувалися загальнi вимоги до змiсту договорiв i види договорiв. У першiй половиш XIX ст. деяка своСФрiднiсть у договiрних вiдносинах в УкраСЧнi полягала у наданнi власникам вотчин права продавати СЧх у випадку, коли вони силою договору чи судового рiшення знаходяться у тимчасовому володiннi третiх осiб.
У спадковому правi чiтко проводилася iдея забезпечення матерiальних iнтересiв спадкоСФмцiв з виключними правами людини.
Цивiльно-правовi норми "Сiльського судового уставу" мали загальний з нормами Зводу характер, але СЧхнСФ застосування було обмежене пiдсуднiстю справ, з бiльшоСЧ частини яких позови не перевищували 15 руб.
Пiсля звiльнення селян вiд крiпосноСЧ залежностi поширилося коло субСФктiв застосування цивiльного права, оскiльки селяни були виключенi з перелiку обСФктiв власностi. В законах про стани були перелiченi наданi СЧм особистi та майновi права. Проте селяни не могли вiльно розпоряджатися земельними надiлами. Бiльшiсть угод, повязаних iз землею, укладалися лише з дозволу сiльськоСЧ громади.
Зобовязувальне право пiсля реформи базувалося на принципi договiрноСЧ свободи, але цей демократичний принцип не завжди здiйснювався на практицi.
Бурхливий розвиток пiдприСФмницькоСЧ дiяльностi, рiст промислового виробництва визвали необхiднiсть у законах, надiлених на регулювання трудових вiдносин. У 80-х роках XIX ст. приймаСФться пакет законiв, якi отримали назву фабрично-заводського законодавства. Найважливiшi з них: "О малолетних, работающих на заводах, фабриках й мануфактурах" вiд 1 червня 1882 року; "О воспрещении ночной работьi несовершеннолетним й жен-щинам на фабриках, заводах й мануфактурах" вiд 3 червня 1885 року; "О надзоре за заведеннями фабричной про-мьiшленности й о взаимннх отношениях фабрикантов й рабочих" вiд 3 червня 1886 року (вiдомий як закон про, штрафи). В УкраСЧнi останнiй закон було введено в Волинськiй, КиСЧвськiй, Подiльськiй, Харкiвськiй i Херсонськiй губернiях лише через сiм рокiв пiсля прийняття в 1894 роцi. На Полтавську, Таврiйську i Чернiгiвську губернiСЧ цей закон розповсюджуСФться ще пiзнiше. Треба пiдкреслити, що застосування фабричних законiв передбачалося тiльки на приватних пiдприСФмствах.
На початку XX ст. приймаСФться ряд нормативних актiв, якi посилюють охорону приватноСЧ власностi, покращують для дворян умови кредиту та продажу ними земель, розширюють права власникiв в сферi промислового та фiнансового пiдприСФмництва. Столипiнське аграрне законодавство змiнило правове становище селянськоСЧ земельноСЧ власностi. Вiдтепер селянам дозволялося без перешкод виходити з громади, була розширена СЧхня цивiльна правоздатнiсть. В цей же час збiльшуСФться кiлькiсть актiв, якi вiдображали полiтику сприяння утворенню монополiстичних обСФднань, розвитку акцiонерноСЧ, промисловоСЧ i банкiвськоСЧ справи.
4.Кримiнальне законодавство.
Джерелами кримiнального права в УкраСЧнi на початку XIX ст. були III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року 15-й том Зводу законiв РосiйськоСЧ iмперiСЧ та прийняте в 1845 роцi. Уложення про покарання кримiнальнi та виправнi. З точки зору кодифiкацiйноСЧ технiки книга перша 15-го тому Зводу законiв Кримiнальне уложення була першим в iсторiСЧ РосiСЧ кодексом кримiнального права, який складався з загальноСЧ i особливоСЧ частин, якi подiлялися на роздiли, глави i статтi. Всього в кодексi було 775 статей.
Злочин визначався як дiяння, заборонене законом пiд страхом покарання. Вiдповiдальнiсть особи встановлювалась при наявностi намiру чи необережностi в СЧСЧ вчинках. Основу призначення покарань складав становий принцип СЧхньоСЧ класифiкацiСЧ: для дворян, мiщан i селян. Покарання призначались як судами, так i полiцiСФю.
Уложення про покарання кримiнальнi та виправнi 1845 року перевершувало за обсягом Кримiнальне уложення втричi i налiчувало 2224 статтi. Злочин визначався як дiяння, яке посягаСФ на "недоторканнiсть прав влади верховноСЧ i встановлених нею влад або ж на права i безпеку суспiльства i приватних осiб". Проступок визначався як "порушення правил, призначених для охорони визначених законами прав громадськоСЧ або особистоСЧ безпеки i користi". Злочини подiлялися на тяжкi, звичайнi i проступки. Було значно розширено перелiк складiв злочинiв.
Уложення ввело нову систему покарань, яка складалася з покарань кримiнальних та виправних, а всього 35 видiв покарань. Треба пiдкреслити досить гуманний характер покарань. Смертна кара призначалась тiльки за державнi та карантиннi злочини.
Як джерело кримiнального права використовувався також "Сiльський судовий устав", у вiдповiдностi з яким сiльськi i волоснi розправи визначали такi покарання: штраф, взяття пiд варту, громадськi роботи, пок