Державне регулювання зайнятості населення за видами економічної діяльності
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
ся нижче рівня, за яким втрачається гідність праці.
Тому заробітна плата не може пристосуватися до інших елементів економічної рівноваги, а, навпаки, останні мусять бути приведені у відповідність до її рівня. Така особливість заробітної плати зумовлюється її роллю у відтворенні робочої сили як специфічного товару.
Специфіка ринку праці виявляється у його функціональному навантаженні.
Ринок праці:
оцінює робочу силу як ресурс для суспільного виробництва;
інформує своїх субєктів про необхідність коригування їхніх рішень;
гарантує покриття суспільно-корисних витрат робочої сили;
стимулює кількісно-якісне її зростання й ефективне використання;
регулює розподіл робочої сили, зумовлюючи мобільність цього ресурсу та раціоналізацію його витрат;
узгоджує величину і структуру сукупної робочої сили з обсягом і структурою виробничих потреб у ній.
1.3 Інструмент регулювання зайнятості населення
Сучасний механізм регулювання досить складний, органічно поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості. Державне регулювання зайнятості є різноплановим за своїми наслідками процесом. Його обєктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі субєкта всього спектра суспільних відносин.
Тому цільові орієнтири механізму регулювання зайнятості повинні виходити з багатьох засад, основними з яких є:
економічна доцільність досягнення певного рівня зайнятості та вибору відповідних регулюючих заходів;
достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці;
утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.
Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулювання зайнятості (рис. 1.3).
Рис. 1.3 Принципи державного регулювання праці
Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.
Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:
система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;
розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;
система професійної підготовки та перепідготовки;
розгалужена система органів працевлаштування;
централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;
спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.
З самого початку країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі).
Ефективність державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості (рис. 1.4).
Рис. 1.4 Методи впливу на рівень зайнятості
Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вони можуть допомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.
Формування інформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.
Розділ 2. Аналіз практики державного регулювання зайнятості населення
2.1. Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятого населення
Розгляд таблиці (Додаток 1) показує що загальна динаміка зайнятості в Україні позитивна, 3 2000 до 2006 року кількість зайнятого населення зросла з 20175 до 20730,4 тис. осіб. При цьому відповідно зростала і кількість зайнятих працездатного віку з 18520,7 до 19032,2 тис. осіб.
За період з 2004 до 2006 року населення, що перебувало в умовах неповної зайнятості зменшилося на третину. Зокрема такі, що знаходилися у адміністративних відпустках з 221 до 137 тис. осіб, а такі, що були зайняті в режимі неповного робочого дня з 997 до 620 тис. осіб [15, c. 56].
За регіонами у 2006 році частково зайнятих було найбільше у Дніпропетровській (6,61%), Запорізькій (7,66%), Львівській (7,13%) та Харківській (7,13%) областях, найменше у Рівненській (1,72%), Чернівецькій (1,725) та Київській (2,11%) областях. Для порівняння у попередньому 2005 році у Дніпропетровській області було зареєстровано частково зайнятих 9,6% від загальноукраїнської кількості, у Запорізькій 9,21%. У таблиці 1 наведено структуру вакансій, інформація про які подавалася підприємствами, установами та організаціями до центрів зайнятості України, наприкінці 1995 та 2003-2006 рр.
Таблиця 1
Ст?/p>