Державна власність в економічній системі суспільства
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
?тікає, що розмір і частка державної власності у всьому національному багатстві країни не є основою і передумовою посилення ролі держави в перерозподільних процесах. Характерне для сучасного етапу державне втручання в економічні процеси, що посилюється, супроводжується або може супроводжуватися обмеженням ролі держави як власника національних ресурсів і колективного підприємця. Відмінності в переважаючому типі власності на вирішальні засоби виробництва (виробничі і трудові ресурси) не визначають прямо і безпосередньо ступінь і форми втручання держави в розподільні процеси в національній економіці. Іншими словами, поширене в недавньому минулому уявлення про те, що основою посилення державного втручання в економічне життя служить розширення державній власності, є помилковим.
В ході гострих дискусій 70-90-х років XX сторіччя про роль держави в економіці обговорювалося і питання про його перерозподільних функції, про ефективність, доцільність і критерії такого втручання. Багато хто неоліберали відзначали надмірність державного втручання в ці процеси. Частково її можна виразити в особливому показнику, який фіксує величину потоку податків, виплачуваних домогосподарствами, і стрічного потоку трансфертів домогосподарствам. Це явище одержало особливу назву, яка можна перевести як податкове переміщення, збовтування (fiscal churning).
В середньому в групі дані 17 країн ОЕСР цей надмірний перерозподільний фінансовий потік в середині 90-х років оцінювався вельми помітною величиною - 18% обєму ВНП. При цьому, що цілком природно, він був вище там, де більше роль держави в перерозподілі національного доходу. Максимальних значень цей показник досягав в Швеції, де він перевищив 42% ВНП, мінімальних - в Австралії - 6.5% і США - 9%. Абсолютно виразно є видимою зворотна кореляція величини держвитрат у ВНП і показника надмірного перерозподілу національного доходу. Проілюструємо це на прикладі трьох країн, що займають крайні позиції у фіскальному перемішуванні.
Відношення державних витрат до ВНП в середині 90-х років склало в Швеції 68.3%
Австралії - 36.8, в США - 32.9% . Приведені дані показують той обєм створюваного річного продукту (зміряний в поділі ВНП, який концентрується (мобілізується) державою, а потім перерозподіляється їм. Важливо відзначити, що ці два фінансові потоки - від домогосподарств до держави і від держави до домогосподарств - часто перетинаються, накладаючись один на одного.
Тобто податки, виплачувані домашніми господарствами, вилучаються державою, щоб потім частково повернутися до них же у вигляді трансфертів або субсидій. Таке перехресне взаємне фінансування платників податків і уряди досягає максимуму в Швеції. Тут в середині 90-х років величина фіскального перемішування дорівнювала половині всіх фінансових доходів держави. Антиподи Швеції - Австралія, де цей показник склав біля 18%, і США - 27% ВНП. Задамося питанням: чи вирішує така активність держави задачу вирівнювання доходів населення?
Інші дані про розподіл доходів груп населення в США і Швеції також не показують, що активна державна участь в перерозподілі національного доходу приводить до очікуваних результатів. Наприклад, на частку нижнього (найбіднішого) квинтиля населення Швеції і США доводяться відповідно 8 і 4.7% сукупних доходів населення країни, а на частку верхнього (багатющого) квинтиля - 37 і 42%. З цих даних видно, що економічний розрив між багатими і бідними в Швеції менше ніж в США. Але ця відмінність не така велика, якомога було б чекати виходячи з інтенсивності перерозподільних функцій урядів цих двох країн. Ще більш наочне порівняння Швеції і Австралії. При тому, що держава в Австралії ще менше бере участь в перерозподілі національного доходу, ніж в США, розривши в частках вказаних двох квинтилей населень Австралії і Швеції практично однаковий. Чи коштувало шведському уряду проявляти таку активність в перерозподільних процесах, якщо в Австралії і без того досягається практично той же результат?
Це, зокрема, послужило одній з причин нової хвилі критики надмірної участі держави в перерозподілі національного доходу, що не дає належного ефекту і в той же час обмежуючого суверенне право домашніх господарств самостійно вирішувати питання про використання значної частини свого доходу, що вилучається державою у вигляді податків.
Цікаво, що на подібні аргументи спиралася критика надмірного одержавлення економіки в епоху заходу соціалізму. При всій умовності прямого зіставлення економічних процесів в різних соціально-політичних системах можна затверджувати, що саме практика переконливо довела нездатність перерозподілу самого по собі успішно вирішувати задачі підвищення соціальної ефективності. Формально дане податкове перемішування в СРСР по своїх масштабах навряд чи поступалося шведському, а його результати виявилися просто плачевними на фоні соціально-економічних успіхів тієї ж Швеції. [№12, 69-73ст.]
Висновок
Інтерпретація приведених даних вимагає певної обережності. Достатньо підсумовувати всі соціальні статті витрат, щоб знайти слабкості цієї статистики. Проте при всіх її недоліках можна зробити певні висновки.
1. Одержавлення підприємницької діяльності має свої межі, які залежать від співвідношення ефективності підприємств двох секторів. Як всякі соціально-економічні процеси, цей процес також носить коливальний характер і є частиною адаптаційного механізму, який реагує на безліч звязаних чинників. Ми виділяємо один - ефективність пі