Державна власність в економічній системі суспільства
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
в 1930 р. Питома вага держсектора в національному виробництві зросла за той же період приблизно з 4.5 до 16%. В період післявоєнної реконверсії ця частка різко зменшилася: в 1947-1948 рр. вона скоротилася приблизно удвічі в порівнянні з військовим піком як по показнику ВНП, так і за чисельністю зайнятих. Проте в подальшому знов почалося зростання, пік якого припав на 1970-1975 рр., коли держсектор давав 13.2% ВНП. З тих пір його частка поволі скорочується. В поточних цінах держвитрати і валові урядові інвестиції в США склали в 1979 р. 19.6% ВНП, в 1989 р. - 20, в 1999 р. - 17.6% ВНП. В постійних же цінах ця тенденція виражена більш яскраво і триває значно довше. Правда, через відсутність методики вказаних розрахунків неможливо скільки-небудь достовірно оцінити ряд суперечностей в цих параметрах.
Не дивлячись на відносно слабку участь держави в безпосередній підприємницькій діяльності, його роль виявляється не такою малою, як це представляється з першого погляду. Якимсь результуючим показником цієї ролі може служити частка держави в національному багатстві країни, яка, як вже відзначено, складає приблизно 25%. Це показує, що в США проводиться не така політика відчуженості держави, як це часто афішується, до речі, і самим урядом.
У Великобританії протягом майже чотирьох десятиріч після Другої світової війни тривала епоха "гойдалок влади": всякий прихід лейбористів до влади приводив до націоналізації ряду базових галузей, а змінюючи їх консерватори здійснювали денаціоналізацію тих же галузей. Максимальних значень державний сектор британської економіки досяг в другій половині 70-х років. Тоді існували особливі державні корпорації, найбільшими з яких були Національна рада вугільної промисловості, британські газ і електроенергетика, британська сталева корпорація, британська поштова служба, британські залізниці, Національна корпорація вантажних перевізників, британські авіалінії. Британська аерокосмічна корпорація. Британська суднобудівельна корпорація. Національна автобусна компанія, "Брітіш телеком" і ряд інших, більш дрібних компаній.
В націоналізованих галузях працювало дещо більше 8%, а у всьому секторі - біля 25% всіх зайнятих в країні. Іншими словами, у виробництві на державних підприємствах працювала третя частина всіх зайнятих в публічному секторі. У власності уряду знаходилося приблизно 17% вартості акцій і інших цінних паперів країни.
В результаті приватизації більшості раніше націоналізованих галузей, здійсненої урядом М. Тетчер, а також структурних зсувів в економіці країни в кінці XX в. частка державних підприємств у виробництві і послугах скоротилася до незначного рівня, що не перевищує 3% ВНП. Про масштаби процесу можна судити за наступними даними: тільки в 1988-1992 рр., які в основному завершили цю хвилю приватизації, середньорічне відношення приватизованого капіталу (фундацій) до ВВП країни складало майже 1%. В абсолютних масштабах це були вельми помітні суми - більше 44 млрд. долл. тільки за ці пять років. [№10, 180-186ст.]
В Німеччині число фірм, в яких федеральному уряду належало не менше 25% акцій, складало в 1970 р. 697, а в 1982 р. - вже 958. Відповідно до конституції забезпечувалася державна монополія на залізниці федерального підкорення, поштові послуги і деякі види комунікацій, внутрішню водну систему.
Хоча в цілому частка держсектора в Німеччині була нижче, ніж в більшості інших західноєвропейських країн, все ж таки приватизація почалася. Якщо в 1986 р. федеральний уряд брав участь прямо або побічно в капіталі 463 підприємств, то вже в 1989 р. - тільки в 309. За 1982-1989 рр. уряд продав акції 570 компаній. Вважається, що в публічному секторі Німеччини на початку 80-х років співвідношення федеральної і земельної власності складало 2 : 1. Протягом 80-х років були приватизовані найбільші земельні банки країни - "Вестдойче ландесбанк" (активи 141 млрд. марок), "Байеріше ландесбанк" (115 млрд. марок) і інші земельні банки.
Франція довгий час була країною з високою питомою вагою держсектора в національній економіці. Що прийшли в 1981 р. до влади соціалісти оголосили відповідно до своєї програми про плани подальшої націоналізації. Але держсектор став головним болем уряду. Тільки в 1981-1985 рр. підприємствам держсектора довелося надати субсидій на загальну суму більше 150 млрд. фр. і приблизно 10 млрд. фр. фактично безповоротних кредитів. Було ясно, що межа такого "ефективного господарювання" близька. В 1984 р. держсектор представляли приблизно 600 концернів з 2.3 млн. зайнятих. Пік частки держсектора у виробництві довелося на 1985 р., коли він досяг 24% ВВП і зразкове 18% зайнятих.
В 1986 р. почався процес найкрупнішої в історії країни приватизації держпідприємств. Спочатку були приватизовано 66 найбільших компаній (42 - в банківському секторі, 13 - в страховці, 9 - в промисловості, 2 - в комунікаціях) із загальним числом зайняті 750 тис. Проте абсолютні масштаби скорочення держсектора виявилися не такими великими, як у Великобританії або навіть в Новій Зеландії.
Приведемо дані по інших розвинених країнах. Доходи від приватизації за ті ж пять років склали (млрд. дол., в дужках - відношення приватизованих активів до ВВП в середньому за рік %): в Німеччині більше 27 (0.4), Японії - приблизно 23 (0.12), Швеції - більше 4 (0.4), Австралії - 4.5 (0.3), Канаді - 5.7 (близько 0.2), Іспанії -2.7 (0.9), Голландії - 2.4 (0.15), Італії - 3.4 (0.4), Португалії - 1.3 (1.1).
Так звана консервативна хвиля 80-х років, понад усе повязана з іменами Р. Рейгана і М. Тетчер, була реакцією на помітне зниження ефективності держпідприємництва і надмірного втручанн?/p>