Державна власність в економічній системі суспільства
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
національній економіці, що статистично виявляється в питомій вазі неприватного сектора у ВВП або ВНП; відносно держзакупівель товарів і послуг до обєму ВВП; в частці ВВП, концентрованій держбюджетом всіх рівнів; в питомій вазі зайнятих в неприватному секторі економіки в загальній чисельності зайнятих.
Далі йде масштаб і відносне місце публічної матеріально-речовинної власності, зміряної у вартісних показниках, у всіх активах національних субєктів економіки (або в національному багатстві країни), в частці працюючих на підприємствах держсектора в загальній чисельності зайнятих. Тут розглядається безпосередньо підприємницька діяльність держави як власника матеріальних і фінансових активів, капіталу у сфері виробництва, транспорту, комунікацій, страхування і інших галузей сфери послуг, тобто у сфері виробництва товарів і надання будь-яких ринкових послуг, на відміну від діяльності органів і установ суто суспільного характеру, що не проводять ринкові послуги (держуправління, армія, державна охорона здоровя і ін.).
На третьому місці - роль і місце держави в нематеріальних активах країни, на четвертому власне інституційно-правові аспекти державного регулювання і їх роль в економічному розвитку нації, інтеграційних союзів країн, світової економіки. Ми розглянемо тільки перші дві форми прояву і кількісного виразу держсектора в західних країнах. Приведена класифікація, хоча і недостатньо послідовна, але цілком прийнятна для наших цілей.
Не дивлячись на уявну велику кількість інформації по більшості перерахованих показників, є певні статистичні труднощі вимірювання. Крім того відсутня належна увага до статистики держвласності на засоби виробництва (ресурси) з боку національних і міжнародних статистичних органів. Параметри державного сектора і регулювання, повязані з власне управлінськими, правовими і інституційними характеристиками. Вельми непроста проблема зіставлення діяльності державного і приватного секторів. Якщо продукція приватного сектора вимірюється в поточних цінах реалізації, то значна частина товарів і послуг, вироблюваних держсектором, передається споживачам або по собівартості, або із знижками, а часто і безвідплатно. Таким чином, статистичний обєм продукції держсектора явно занижується в порівнянні з приватним сектором. Всі труднощі статистично переборні, але цьому не уділяється достатньої уваги.
Роль підприємницької діяльності держави можна зміряти в двох вартісних показниках: довше держвласності в національному багатстві країни і в діючих виробничих активах. Оскільки регулярної і достатньо точної статистики такого роду ні в одній із західних країн не ведеться, дуже складно відділити ці два показники один від одного, тому надалі вони перемежатимуться. [№5, 141-147ст.]
3. Іноземний досвід управління держсектором
Необхідно зробити уточнення періодів, до яких відносяться ті або інші оцінки. Можна виділити період до 1980 р. і після. Річ у тому, що в 80-90-і роки практично весь західний світ охопила безпрецедентна хвиля приватизації, серйозно що змінила всю панораму державного підприємництва і державної участі в економіці. Звичайно, спорадично і фрагментарно приватизація після Другої світової війни проводилася практично у всіх країнах Заходу. Але це були окремі акції, повязані з скороминущими обставинами. Приватизація ж 80-90-х років відрізнялася своїм розмахом, масовістю, причому її проводили уряди як консервативного, так і соціал-демократичного толку.
В переважній більшості країн західного світу підприємства держсектора поступалися по ефективності підприємствам приватного сектора. Практично повсюдно ріс масштаб субсидування держпідприємств, що неминуче сприяло зростанню бюджетного дефіциту і внутрішнього боргу. І саме необхідність рішення фінансових проблем стала одним з важливих мотивів масової приватизації як способу приведення в порядок державного господарства.
Проілюструємо прикладами ситуацію, що склалася до 80-х років. Значна кількісна роль держсектора в Португалії після 1974 р. поєднувалася з його неефективністю: між 1974 і 1984 рр. обєм збитків в націоналізованій промисловості дорівнював приблизно третині обєму річного ВВП. У Франції тільки на початку 80-х років середньорічні субсидії держави підприємствам держсектора складали, за оцінками, приблизно 50 млрд. фр. Німеччина, де підприємства держсектора мало поступалися по ефективності приватному сектору, після воззєднання одержала приблизно 13 тис. крупних і середніх східних підприємств, пригнічуюче більшість яких були безнадійно збитковими. Таким чином, просте позбавлення від збиткових підприємств полегшувало фінансовий тягар урядів, покращувало бюджет, зменшувало платежі по внутрішньому боргу, збільшувало засоби урядів на соціальні програми.
Другий по значенню мотив - прагнення підвищити ефективність національної економіки за рахунок структурної перебудови, збільшивши частку більш продуктивного приватного сектора. Третій мотив - підвищення конкурентоспроможності національної економіки. І, нарешті, четвертий - чисто ідеологічний, для прихильників ринкових рішень проблем. В цьому відношенні британський досвід протистояння лейбористів і торі можна розглядати як класичний випадок.
Абсолютно ясно, що така масштабна приватизація не могла не скоротити підприємницьку діяльність держави. Якщо до цього спостерігалася тенденція до зростання державної участі в підприємництві в цілому у всій групі ро?/p>