Григорiй Сковорода i фiлософiя серця
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В· преображення душi в Духа, а Духа в серце.
Серце СФ найпервiснiше в душi, до чого душа маСФ повернутися. Воно СФ безодня, глибiнь, основа людського буття. Серце СФ корiнь людини. Як повiтря невидне та непомiтне, але ламаСФ дерева, руйнуСФ будови, гонить хвилi та кораблi, гасить та роздмухуСФ вогонь, так i серце.
РозумiСФться, не досить визначати найглибше в людинi, як серце, - мiстики всiх часiв витратили немало сил, щоб дати означення цьому середовищу людського буття. Сковорода хоче з рiзних бокiв ближче пiдiйти до СФства серця.
Серце як божественна сутнiсть. Серце СФ божественне в людинi. Внутрiшня людина СФ Бог, - тому й серце божественного елементу. Серце означене епiтетами Бога: воно вогнисте, воно божественна iскра в людинi. Серце, як i Бог, неподiльне, нероздiльне, не пiддаСФться аналiзу. Серце Сковорода називаСФ точкою, пунктом, центром душi. РЖншими словами, серце СФ цiлiсна людина, бо емпiричнiй людинi саме i бракуСФ цiлостi. Дiйсна людина не СФ складна, комплексна, але вiчна, цiла. Богопiзнання не приступне нiкому, хто маСФ лише половину серця або половину душi. РДднiсть, цiлiснiсть серця СФ заодно СФднiстю усiх сердець у Боговi.
Коли Сковорода хоче визначити внутрiшнiй характер серця, сердечного життя, то вiн, з одного боку, виходить iз характеристик душевноСЧ iскри, scintilla animae або rationis у фiлософiСЧ середньовiччя, й iнодi серце СФ для нього рацiональним принципом: думка СФ наш головний та центральний пункт. Тому вона часто зветься серцемтАж
Серце як сфера пiдсвiдомого. Але серцем СФ не лише думка. Наука Сковороди вiльна вiд рацiоналiстичного забарвлення. Фiлософ розумiСФ серце i як сферу пiдсвiдомого.
Наука про серце не повинна бути мiстичною, як вважаСФ Д. Чижевський. Але Сковорода надаСФ СЧй мiстичного забарвлення. Серце безроздiльне, панський принцип, що своСЧм напрямом визначаСФ поворот людини до Бога або вiд Бога. Обидвi можливостi безмежна висота, до якоСЧ може пiднятися людина, та безмежна глибiнь, до якоСЧ вона може впасти, - СФ заодно у серцi.
Тим-то Сковорода вiдрiзняСФ просто два серця старе й нове; суСФвiрне, попiльне, темне та тiлесне, скотське, звiряче; нечисте - з одного боку, та нове й чисте, спокiйне, тихе, мирне, прозоре - з iншого. Сковорода подаСФ складну символiку форм буття серця: верблюд, вовк, олень, вiл-молотник, лев, сокiл, орел, голуб символiзують для нього цi рiзнi форми (ступенi) людського буття. Серце чисте перетворюСФться у духiв чеснот, що злiтають догори, над усiм брудом земного.5
Безодня серця звязок iз божественним буттям. У фiлософiСЧ Сковороди викликаСФ цiкавiсть ще й вiдношення людини до божественного буття. Вiдношення мiж внутрiшньою та зовнiшньою людиною, мiж iдеСФю та матерiСФю, мiж глибоким серцем та поверхнею психiчного життя, мiж словом та сенсом БiблiСЧ нагадують до деякоСЧ мiри вiдношення мiж людиною та Богом. Саме в цьому контекстi фiлософ розглядаСФ серце як лампу, де горить олiя божественного буття.6
Глибину серця Сковорода називаСФ також безоднею. Тим самим вiн наближаСФться до всiх пiзнiших наук про пiдсвiдоме. Щоправда, вiн вiдрiзняСФться вiд багатьох iз пiзнiших представникiв фiлософiСЧ пiдсвiдомого тим, що для нього душевна безодня серця зовсiм не СФ темною глибиною, джерелом лише злого та ненормальних збочень. Глибина душевна подвiйна: зла та добра, темна та свiтла.
Бездоннiсть серця виявляСФться у його ненаситностi, як темна, так i свiтла сердечна безодня не дасть задовольнити навiть i цiлим свiтом: неспокiй, хвилювання, колихання темного, нестримний рух свiтлого серця СФ динамiчними висловами для цiСФСЧ ненаситностi. Завжди знаходитись у русi, що прагне до безмежного, - СФ СФством людськоСЧ душi.
Невпинний рух СФ формою буття людськоСЧ безоднi. Ця рухливiсть, це стремлiння та цей неспокiй мають постiйний, нерухомий, незмiнний пункт напряму, постiйну тенденцiю до божества, до правдивого буття. Хто хоче ту ненаситнiсть заспокоСЧти чимось iншим, а не вiчнiстю, той хоче жменею закидати безодню океану, а краплею охолодити вогненне царство.7
Людина як серце мiкрокосмосу. Людина ж мiкрокосмос, око його серця вiдбиваСФ у собi весь свiт. Схожiсть структури великого та малого свiту СФ для Сковороди лише спецiальним випадком загальноСЧ згоди, паралелiзму мiж рiзними сферами буття: не лише людина виказуСФ паралелiзм iз великим свiтом, але й Бiблiя.
Людина центральна точка свiту. Тому Сковорода неодноразово повторюСФ: пiзнай себе, слухай себе, увiйди в себе самого!, повернись до себе самого!. Бо самопiзнання СФ неминучим разом iз богопiзнанням, i заодно з пiзнанням житлового свiту, пiзнанням БiблiСЧ. Це, наприклад, СФ основною темою першого з дiалогiв фiлософа Нарцис.8
Витоки фiлософiСЧ серця. Наука про серце, як було вже згадано, базуСФться на письмi та платонiзмi. Глибина серця, що доступна лише Боговi, СФ сталим висловом Старого Заповiту, де знайдено й iскру. РЖ Новий Заповiт переймаСФ засiб вислову Старого, говорячи про таСФмну людину серця. З iншого боку, в еллiнiстичну епоху виробляСФться поняття найвищого та найглибшого пункту внутрiшнього життя людини, що далi сполучаСФться iз бiблiйною мудрiстю у християнськiй теологiСЧ. Вже Платон мав уявлення про спалахув