Голод у 1932–1933 роки в Україні
Информация - История
Другие материалы по предмету История
у. Тоді він вперше почав критично придивлятися до комунізму і комуністів, хоча своїх звязків з ними не порвав.
В 1932 році А.Кестлер дістав від видавництва завдання відбути подорож до СССР, щоб описати свої враження і спостереження в низці репортажів. Комуністичні боси Кестлера гаряче піддержали цей плин, вбачаючи в ньому прекрасну нагоду використати ці репортажі для пропаганди здобутків большевицької революції в буржуазній пресі. Кестлер розкриває, як хитро вміють комуністи інфільтрувати буржуазну пресу й установи своїми людьми для пропаганди марксизму й комунізму. Про цей факт читачі вільної преси на Заході завжди повинні памятати.
На щастя, для української історії Кестлер вже тоді був вирішив не лише придивитися Сов. Союзові критичними очима, але й розпочав свою подорож від України, що саме гинула в обіймах голоду. Сталося це тому, що в Харкові, тодішній столиці Української ССР, проживав з дружиною комуністичний приятель автора з Відня, вчений спеціаліст фізики. Це подружжя запросило Кестлера до себе на довшу гостину.
Вже на першій граничній станції Шепетівці автор був заскочений тим, що побачив. Большевицькі митні службовці переводили не лише дуже докладну ревізію пасажирів і їхнього багажу, але обшукували навіть вагони, з яких наказали вийти всім подорожнім. Подібної контролі він що мав за собою подорожі по всій Європі і Малій Азії ще досі не переходив. Вразило його теж, що громадяни СССР, які верталися з гнилої Європи, везли з собою переважно харчі; а ще більше обличчя митників: вони пожадливо і зрезиґновано гляділи на скирти ковбас, консерв, цукру й товщі, що валялися на брудних столах і ще бруднішій долівці. Я знаю погляд голодних людей, пояснює Кестлер.
Здовж залізничного шляху, аж до самого Харкова, на кожній станції облягали поїзд юрби обдертих селян. Хотіли міняти ікони та образи за кусочок хліба. Матері підносили до вікон вагонів вихуджених дітей з віддутими животиками. І цікаво, ці самі пасажири, які тягли зі собою валізи з закордонними харчами, брехливо пояснювали Кестлерові, що це виключно багаті селяни, які протиставилися колективізації і за це, мовляв, були позбавлені своїх господарств.
Автор не знав ще тоді правди, але вже з вікон вагону побачив, що країна переживає голодову катастрофу. Не знав лише ні справжньої її причини, ні розмірів. Влада старанно скривала правду перед світом.
Після прибуття до Харкова, письменник теж не відразу зорієнтувався в ситуації, бо купував товари в спеціальних крамницях, призначених для чужинців, але нестача харчів впала йому в вічі першого дня. Пізніше, в зимі 193233 pp., перестала діяти центральна електростанція, там забракло нафти, й місто в зимові місяці потонуло в темряві.
Проте, кров застигає в жилах при читанні опису харківського базару. Дантейське пекло менший жах. В Дантовому пеклі карали грішників, але не було там вихолоджених як трупики немовляток, що тягнули з висохлих грудей матерів здавалося, не молоко, а жовч.
Автор сповідається: Двадцять літ минуло, але час не затер в моїй памяті сцен з харківського базару. Офіційно, ці люди були
кулаки, покарані за опір колективізації. Але пізніше я переконався, що це були звичайні селяни, змушені голодом виходити зі своїх сіл. В час попередніх жнив, партійні функціонери, стараючись здобути запланований континент, конфіскували збіжжя до останнього зернятка. Навіть, колгоспи залишилися без зерна на засів. Селяни вирізали худобу й птицю, а коли зїли останній кусок, покинули землю… Обезлюднювалися цілі райони. Крім пяти мільйонів кулаків, офіційно виселених на Сибір, багато мільйонів людей блукало без даху над головою. Облягали залізничні станції, вмирали на вулицях… Ніколи не подано до відома числа бездомних, і я сумніваюся, чи ведемо таку статистику. Але бездомних було напевно більше, як в часи мандрівки народів… Офіційно, голоду не було, були лише труднощі.
…Всі ми добре знаємо, що означає слово труднощі в Совєтській термінології. Совєтський громадянин читає про величезну перемогу революційних сил у Великобританії і знає, що Комуністична партія здобула одну пяту процента голосів у виборах; але санітарні труднощі в Біробіджані закривають пошесть холери.
Кожен українець на поселеннях, особливо молоді, що виросли в нормальних умовах, повинні перечитати згадані твори Кест-лера, зокрема The Invisible Writing.
Чимало чужинців відвідували СССР в 1932 і 1933 pp., але не бачили голоду в Україні, не бачив його теж відомий тоді радикальний політик, багаторазовий французький міністр і премєр Еріо. Не бачив, бо саме в роки глодової облоги України між Францією і СССР існував торговельний договір, на підставі якого Совєтський Союз платив Франції за її достави збіжжям, українською пшеницею…
У спогаді відзначається, що у вільному світі є чимало провідників типу Еріо. Вони безсоромно вигадали гасло: Краще червоний, як мертвий. Але чи справді капітуляція перед Москвою спасе від смерти? Можна думати, що поміж жертвами голодової облоги були також ті люди, які зберігали невтралі-тет в час наїзду червоних полчищ Леніна на Українську державу в 1918 році.
З нагоди 60-тя великого штучного голоду 1933-го року парафія Українського православного собору Святого Володимира в Пармі, Клівленд, Огайо, США, поставили памятник жертвам. Памятник виготовлено фірмою Андрія Зеленяка. Памятник був відкритий і посвячений у жовтні