Голод у 1932–1933 роки в Україні
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Околиці Полтави постраждали здається ще більше, ніж Харкова. У Полтаві навіть лікарі починають пухнути від недоїдання.
Із Сум один комсомолець пише своїй дівчині в Харків, що там батьки вбивають своїх молодших дітей і їх поїдають…
Наприкінці згадаю про самогубство генерала ГПУ Броського, який 18-го числа цього місяця, повернувшись із інспекційної поїздки по селах, після моторошної сцени з Балицьким, під час якої генерал кричав, що це не комунізм, а жах, і що йому вже досить цих інспектувань, і що він нікуди більше не поїде наводити порядки, пустив собі кулю в лоба…
І наприкінці: одна людина велика риба місцевого уряду і парти, імені якої мені не вдалося встановити, збожеволіла після інспектування села. На нього змушені були надягти втихомирювальну сорочку. Він теж кричав благим матом: Це не комунізм, це катування!
Закінчую: теперішнє нещастя призведе до колонізації України, переважно російської. Воно змінить її етнічний характер. І, може бути, в дуже близькому майбутньому не можна буде більше говорити про Україну, про українську проблему, оскільки Україна в дійсності стане російською країною.
Дуже багато сіл на Полтавщині потерпіло від комуністичної влади. Але я беру одно з них село Шилівка Хорольського повіту, а нині Решетилівського району. Невелике це село 640 дворів. Така ж кількість селян жила по хуторах. Усі ці хлібороби обробляли землю своїм трудом, без найманої сили.
Підготовку до голоду комуністи почали ще з 1929 року. Дуже багато вони пустили отрути, доки розтравили народ. Приїздили з СССР в Україну і Грачов, і Воронов, і інші, які довели до того, що в селі залишилося 97 дворів. Так Метелик Остап мав 13 душ, а залишилося троє решта вмерли. Іван Пікуля мав 13 душ залишилося троє, решта померли. В багатьох родинах залишилося по одній особі.
А що вони зробили на хуторах? Хутір Левченка всі знищені. Хутір Землянки всі знищені, хутір Логвина знищено, хутір Горобця на Плавнях знищено, хутір Горобців на Соломиях знищено, хутір Горобців на Горі, де було 11 млинів-вітряків, знищено. Хутір Фещенка знищено, хутір Ходієнка-Кузьменка знищено. З рештки хутора Терещенка зроблено колгосп. З хутора Шкурати одна хата залишилась. З хутора Лукаша й Онищенка зроблено колгоспний двір.
У голодний 1933 рік у згаданому вище селі на Полтавщині дійшло до того, що люди людей почали їсти. Люди від голоду почали пухнути і умирати десятками в день. Сільсовєт створив бригаду збирати трупи померлих з голоду уранці тих, що за ніч померли, і вечором тих, що вдень померли. Одного дня коло самої кооперативи 16 душ умерло. Хотіли отож щось купити і там Богові душі свої віддали; їх збирали і скидали, як снопи, на віз і прямо на цвинтар, а там теж ями копають заготовляють, та неабиякі, а щоб змістилось 2030 мерців. Клали по кілька рядів шарами, а тих, що не вмістились притоптували. Ховали без священика і кадила, бо де священика взяти, коли всіх позасилали то на Соловки, то на Колиму, а святі церкви поруйнували.
Але були й такі, які помічали, що не всі і до ями на цвинтар попадають. Сьогодні бачили, що ходив, чи ходила, хоч і дуже опухлі, а на завтра їх нема. І багато такого помічалось. Бригада, що звозила мертвих, не один раз заявляла про це в сільсовет, та без наслідку. Бригада доводила в сільраді, що ці люди утекти не змогли, бо пухлі дуже.
Якось у вечорі секретар сільради Андрій Васильович Ходієнко ішов додому і попався у руки розбійникам-людожерам. Зрозуміло секретар молодий, здоровий і голоду не знав. Ну, отож, хоч вони його в трьох і схватили, але він так тріпнувся, що усі три від нього з його пальтом відлетіли. Але він пізнав їх усіх трьох, а сам утік в
одному піджаку. Це були Лукашенко Кіндрат, Кисіль Гнат і Кінаш. Тоді секретар потелефонував до району в Решетилівку, і на ранок приїхало ГПУ, і пішло до вказаних секретарем людей. У Лукашенка багато найшли кісток, голів і рук людських, а в печі жарилось у двох чавунах з людей мясо. У Кисіля Г. також знайшли багато людських кісток і недавно забиту Ганну Чаленкову, частина тіла якої теж варилась. У Кінаша знайшли під ліжком яму, повну кісток людських, та двоє дітей, порізаних.
На питання ГПУ, чиї це діти, вони відповіли, що це діти були їхні, але коли вони вже охляли, то тоді їх почали варити і їсти.
Таких випадків у селі було багато. Але ГПУ засудило тільки шість душ зловлених, себто по-їхньому самих винуватців, що почали людожерство. Говорили, що їх повезли до Харкова на розправу.
Автор відомого роману Darkness at Noon А.Кестлер народився в Будапешті. В своїй автобіографії він розказує, що його дід по батькові в час Кримської війни перейшов з Росії через Карпати і поселився зразу в Міскольчі, а опісля переїхав до Будапешту. На жаль, письменник не знає ні справжнього прізвища свого діда, ні не подає назви місцевости в Росії, звідки він прибув. По матері Кестлер є нащадком славнозвісного Лєба, рабина з Праги, який в XVI ст. начебто мав сконструювати з глини гіганта Голема для оборони жидівського гетто перед погромом. Після закінчення студій А.Кестлер дістав працю в одному німецькому видавництві і рівночасно вступив до Німецької комуністичної партії. Доручила йому партія розвідувальні завдання. Проте товариш по праці, який несвідомо постачав Кестлерові відомості, що він їх збирав в домі свого впливового батька, дістав викиди совісти і розказав про все працедавцеві. Видавництво замяло справу, щоб не викликати скандалу. Незважаючи на те, партія висловила Кестлерові сувору догану на його думку зовсім незаслужен