Головнi критерiСЧ гедонiзму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ком, мало пiдТСрунтя в тому, що вiн, як i Сократ, поСФднував добро й приСФмнiсть, але робив це в зворотному напрямi: Сократ проголошував, що лишень благо (себто моральне) даСФ приСФмнiсть, тодi як Арiстiп - що приСФмнiсть i СФ СФдиним благом.
Крайнiй гедонiзм Арiстiпа можна викласти у пятьох тезах:
1. ПриСФмнiсть - СФдине благо. Це основна теза. Доповнювала СЧСЧ теза, що прикрiсть - СФдине зло.
2. ПриСФмнiсть, СФдине благо - це скороминучий, хвилинний стан, який триваСФ, тiльки поки дiСФ збудник. Така тАЮчасткова приСФмнiсть - мета життя, а щастя - це тiльки комплекс часткових приСФмностей. тАЮЧасткова приСФмнiсть гiдна жадання сама по собi, а щастя не саме по собi, а з огляду на частковi приСФмностi, що СЧх воно охоплюСФ. Неслушно зрiкатися нинiшньоСЧ приСФмностi задля прийдешнього щастя, треба ловити приСФмнiсть, яка нагодиться; гасло тАЮcarpe diem вiдповiдало доктринi Арiстiпа.
3. ПриСФмнiсть - тiлесноСЧ природи. тАЮТiлесна приСФмнiсть, - писав вiн, - це мета життя.
4. ПриСФмнiсть - це стан позитивний. Це - на протилежнiсть деяким пiзнiшим гедонiстам, котрi, як Епiкур, мали СЧСЧ за стан негативний, стверджуючи, що вона полягаСФ у вiдсутностi страждання. Арiстiп заперечував, що нiбито сама вiдсутнiсть страждання i прикростi - то вже приСФмнiсть, бо, як вiн твердив, приСФмнiсть i прикрiсть - це види руху, який у нас вiдбуваСФться, тодi як вiдсутнiсть приСФмностi, як i вiдсутнiсть прикростi - це, власне, вiдсутнiсть такого руху.
5. ПриСФмностi рiзняться тiльки iнтенсивнiстю, натомiсть не рiзняться мiж собою якiстю, себто нема приСФмностей, якi самi по собi були б вищi або нижчi вiд iнших. Все рiвною мiрою добре, коли рiвною мiрою даСФ приСФмнiсть, навiть чеснота - цiнна лише в мiру дарованоСЧ нею приСФмностi. тАЮПриСФмнiсть вiдрiзняСФться вiд приСФмностi тiльки тим, що одна вiд одноСЧ приСФмнiша.
Арiстiп здобув для своСФСЧ фiлософiСЧ чимале гроно прихильникiв. Окрiм його дочки, а також його внучки та Арiстiпа Молодшого, до них належав Теодор, званий АтеСЧстом, Гегесiй, званий Смертепроповiдником, Аннiкерiд та iншi.
Цi кiренаСЧки розвивали свою гедонiстичну етику на пяти поприщах:
1) про добро i зло, або, як вони говорили, про те, чого варто добиватися i чого варто уникати;
2) про стани, що СЧх викликають добро i зло;
3) про дiСЧ, що СЧх викликають цi стани;
4) про внутрiшнi причини цих станiв
5) про пiдстави рiшень.
Первiсна позицiя Арiстiпа, проста й непримиренна у своСФму гедонiзмi, виявилася надто однобiчною i хисткою для оборони, тому його учнi незабаром почали робити поступки, шукати компромiсiв i покидати його тези одну за одною.
1. Теодор визнав, що справжнiм добром i метою життя СФ не хвилинний стан приСФмностi, а постiйна радiсть, а злом - не хвилинна прикрiсть, а постiйна печаль. Скороминуща приСФмнiсть перестала бути для нього найвищим добром, а скороминуча прикрiсть найбiльшим злом.
2. Духовнi приСФмностi були визнанi як окремий клас приСФмностей поряд з тiлесними, тому що тАЮне всi духовнi приСФмностi i прикростi можна вивести з приСФмностей i прикростей тiлесних.
3. Гегесiй, у свою чергу, вiдступився вiд позитивного характеру приСФмностей; вiн вважав, що позитивних приСФмностей у життi годi досягнути, i тому за мету слiд собi ставити вiдсутнiсть турбот i печалей. Мета гедонiстiв, таким чином, стала негативною, була редукована до вiдсутностi прикростей. Щоб досягнути цiСФСЧ мети, слiд зректися благ, достаткiв, почестей, збайдужiти до всього, до життя i до смертi, тобто iдеологiя споживання перетворилася в iдеологiю зречення -Гегесiй наближався своСЧми поглядами до кiнiкiв i, пройнятий песимiзмом, намовляв до смертi, котра легше, нiж життя i може звiльнити вiд страждань.
4. Врештi-решт, Аннiкерiд уводив якiснi рiзницi мiж приСФмностями, заохочуючи гедонiстiв служити дружбi, любовi, вiтчизнi, котрi дарують вищi приСФмностi.
5. Через тi поступки, зокрема останнi, облишена була навiть i перша основна теза гедонiзму, оскiльки приСФмнiсть перестала бути СФдиним благом.
Та еволюцiя, що вiдбулася в лонi кiренайськоСЧ школи, створила пiдТСрунтя для новоСЧ гедонiстичноСЧ школи. Школа та була заснована Епiкуром, через сто рокiв пiсля кiренайськоСЧ. Вона увiбрала доктрину кiренаСЧкiв так само, як одночасно стоСЧчна школа увiбрала погляди кiнiкiв.
Таким чином, гедонiзм та головна його категорiя, категорiя тАЮприСФмностi був сформульований як певна етична система, принцип етики ще за часiв античностi, а в подальшому лише структурувався, переосмислювався фiлософами-етиками, якi почали вносити змiни до початковоСЧ доктрини гедонiзму.
Роздiл РЖРЖ. Фiлософська система Епiкура, як торжество гедонiстичноСЧ етики. Докладна розробка категорiй гедонiзму
Епiку та епiкурейцi, якi створили свою фiлософську систему, були теоретиками етики гедонiзму, оскiльки свою теоретичну фiлософiю цiлковито пiдпорядкували практичним цiлям життя, ставлячи акценти на етицi i трактуючи всi iншi дiлянки знань тiльки як службовi. Епiкурейська школа, заснована в Атенах на порозi III ст., мала прихильникiв до кiнця еллiнiстичного перiоду i становила в ньому четвертий великий фiлософський табiр.
Атомiсти i кiренаСЧки були головними попередниками епiкурейцiв. Вiд атомiстiв Епiкур перейняв матерiалiстичну i механiстичну фiзику, а вiд кiренаСЧкiв - гедонiстичну етику i сенсуалiстичну логiку. Чимало теорiй, особливо в царинi фiлософiСЧ природи, вiн запозичив iз давньоСЧ фiлософiСЧ, проте i СЧм надав нового вiдтiнку й нового життСФвого сенсу.
Доктрина Епiкура була ним розвинута всебiчно i проповiдувалась в повнiстю