Глобальнi кризи й проблема цiнностi науково-технiчного прогресу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?звитку обСФктiв, i сама дiяльнiсть може бути успiшноСЧ тiльки тодi, коли вона погодиться iз цими законами. Тому основне завдання науки виявити закони, вiдповiдно до яких змiнюються й розвиваються обСФкти.
Стосовно до процесiв перетворення природи цю функцiю виконують природнi й технiчнi науки. Процеси змiни соцiальних обСФктiв дослiджуються суспiльними науками. Оскiльки в дiяльностi можуть перетворюватися всiлякi обСФкти предмети природи, людина (i стану його свiдомостi), пiдсистеми суспiльства, знаковi обСФкти, що функцiонують як феномени культури й т.д., остiльки всi вони можуть стати предметами наукового дослiдження.
ОрiСФнтацiя науки на вивчення обСФктiв, якi можуть бути включенi в дiяльнiсть (або актуально, або потенцiйно як можливi обСФкти СЧСЧ майбутнього перетворення), i СЧхнСФ дослiдження якi пiдкоряються обСФктивним законам функцiонування й розвитку становить першу головну особливiсть наукового пiзнання.
Ця особливiсть вiдрiзняСФ його вiд iнших форм пiзнавальноСЧ дiяльностi людини. Так, наприклад, у процесi художнього освоСФння дiйсностi обСФкти, включенi в людську дiяльнiсть, не вiддiляються вiд субСФктивних факторiв, а беруться у своСФрiднiй склейцi з ними. Будь-яке вiдбиття предметiв обСФктивного миру в мистецтвi одночасно виражаСФ цiннiсне вiдношення людини до предмета. Художнiй образ це таке вiдбиття обСФкта, що мiстить вiдбиток людськоСЧ особистостi, СЧСЧ цiннiсних орiСФнтацiй, якi вплавляються в характеристики вiдбиваноСЧ реальностi. Виключити це взаСФмопроникнення значить зруйнувати художнiй образ. У науцi ж особливостi життСФдiяльностi особистостi, що створюють знання, СЧСЧ оцiннi судження не входять безпосередньо до складу породжуваного знання (закони Ньютона не дозволяють судити про те, що любив i що ненавидiв Ньютона, тодi як, наприклад, у портретах кистi Рембрандта вiдбита особистiсть самого Рембрандта, його свiтовiдчування i його особистiсне вiдношення до зображуваних соцiальних явищ; портрет, написаний великим художником, завжди виступаСФ i як автопортрет).
Наука орiСФнтована на предметне й обСФктивне дослiдження дiйсностi. Сказане, звичайно, не означаСФ, що особистiснi моменти й цiннiснi орiСФнтацiСЧ вченого не грають ролi в науковiй творчостi й не впливають на його результати.
Процес наукового пiзнання обумовлений не тiльки особливостями дослiджуваного обСФкта, але й численними факторами соцiокультурного характеру.
Розглядаючи науку в СЧСЧ iсторичному розвитку, можна виявити, що в мiру змiни типу культури мiняються стандарти викладу наукового знання, способи бачення реальностi в науцi, стилi мислення, якi формуються в контекстi культури й випробовують вплив всiляких СЧСЧ феноменiв. Цей вплив може бути представлене як включення рiзних соцiокультурних факторiв у процес генерацiСЧ властиво наукового знання. Однак констатацiя звязкiв обСФктивного й субСФктивного в будь-якому пiзнавальному процесi й необхiднiсть комплексного дослiдження науки в СЧСЧ взаСФмодiСЧ з iншими формами духовноСЧ дiяльностi людини не знiмають питання про розходження мiж наукою й цими формами (повсякденним пiзнанням, художнiм мисленням i т.п.). Першою й необхiдною характеристикою такого розходження СФ ознака обСФктивностi й предметностi наукового пiзнання.
Наука в людськiй дiяльностi видiляСФ тiльки СЧСЧ предметну структуру й все розглядаСФ крiзь призму цiСФСЧ структури. Як цар Мiдас iз вiдомоСЧ древньоСЧ легенди до чого б вiн не доторкався, усе зверталося в золото, так i наука, до чого б вона не доторкнулася, усе для неСЧ предмет, що живе, функцiонуСФ й розвиваСФться за обСФктивними законами.
Тут вiдразу ж виникаСФ питання: ну, а як тодi бути iз субСФктом дiяльностi, з його цiлями, цiнностями, станами його свiдомостi? Все це належить до компонентiв субСФктноСЧ структури дiяльностi, але адже наука здатна дослiджувати й цi компоненти, тому що для неСЧ немаСФ заборон на дослiдження яких-небудь реально iснуючих феноменiв. Вiдповiдь на цi питання досить простiй: так, наука може дослiджувати будь-якi феномени життя людини i його свiдомостi, вона може дослiджувати й дiяльнiсть, i людську психiку, i культуру, але тiльки пiд одним кутом зору як особливi предмети, якi пiдкоряються обСФктивним законам. СубСФктну структуру дiяльностi наука теж вивчаСФ, але як особливий обСФкт. А там, де наука не може сконструювати предмет i представити його природне життя, обумовлене його сутнiсними звязками, там i кiнчаються СЧСЧ домагання. У такий спосiб наука може вивчати все в людському свiтi, але в особливому ракурсi й з особливоСЧ точки зору. Цей особливий ракурс предметностi виражаСФ одночасно й безмежнiсть i обмеженiсть науки, оскiльки людина як самодiяльна, свiдома iстота маСФ волю волi, i вiн не тiльки обСФкт, вiн ще й субСФкт дiяльностi. РЖ в цьому його субСФктному буттi не всi стани можуть бути вичерпанi науковим знанням, навiть якщо припустити, що таке всеосяжне наукове знання про людину, його життСФдiяльностi може бути отримано.
У цьому затвердженнi про границi науки немаСФ нiякого антi iiСФнтизму. Просто це констатацiя безперечного факту, що наука не може замiнити собою всiх форм пiзнання миру, всiСФСЧ культури. РЖ все, що вислизаСФ з СЧСЧ поля зору, компенсують iншi форми духовного збагнення миру мистецтво, релiгiя, моральнiсть, фiлософiя.
Вивчаючи обСФкти, преутворенi в дiяльностi, наука не обмежуСФться пiзнанням тiльки тих предметних звязкiв, якi можуть бути освоСФнi в рамках заготiвок, що iсторично зложилися на даному ета