Keele European parties Research unit
Отчет по практике - Иностранные языки
Другие отчеты по практике по предмету Иностранные языки
вона не є узгодженням, оскільки європеїзація може призвести, як на приклад, до регуляторної конкуренції; а також вона не є політичною інтеграцією, оскільки європеїзація є наслідком євроінтеграції. Основною сутністю визначення європеїзації Редріча / Радаелі є концентрація уваги на адаптаційному реагуванні акторів на змінене навколишнє середовище, або таке, що змінюється, в особливості, первісне навколишнє середовище або арена має більш безпосередній вплив на ресурси, підтримку системи або організації і т. д.
Як вже вказувалося у вступі, в більшості академічних праць, в яких застосовується термін європеїзація, вона включає інституційний та політичний аналіз з первинною концентрацією уваги на внутрішні політичні структури. Позиції, на які націлений аналіз, включають роль парламентів, посилених виконавчих органів, нові політичні системи та коаліції, адміністративні нововведення та рішення Європейського Суду, який регулює національну законодавчу систему. Думаючи про наше визначення європеїзації, здається ясним, що все те, в розробці чого більшість аналітиків брало участь є точним для розуміння напрямку та зміни логіки поведінки органів та політичних діячів, стимульоване просуванням в інституційну та політичну компетенцію ЄС. Визначення Кохлера и Коха відповідно концентрує увагу на екстра-національному вимірі змін поведінки, на нових стратегіях дослідження цілі. Визначення Редріча / Радаелі пропонує те, що зміна може бути зростаючим процесом, але в деяких випадках, особливо в таких де відбувається складний вхід ЄС до внутрішніх політичних систем, як на приклад, введення єдиної валюти, змінені або замінені зразки поведінки, які можуть бути більш швидкими. Європеїзація може розумітися більше як реагування на будь-які випробування, навіть крайнього ступеню, такі як розвиток та розбудова відносин акторами, що нещодавно зявилися, органами, або більш значні для доцільності існуючих організацій та їх здатності досягати визначені принципові цілі. Якщо розуміти європеїзацію як процес завдяки якому окремі особи, організаційні актори та органи реагують на змінені умови, які відбулися в розвитку ЄС з часів укладання Єдиного Європейського Акту, то неможливим є єдине та безпосереднє реагування. Скоріше найбільш очевидними є різноманітне реагування, навіть в рамках єдиних національних політичних систем. Саме тому, як відмітив Радаелі, європеїзацію не можна плутати з конвергенцією або узгодженням, хоча вони також можуть бути проявом реагування. Унітарні або федеративні територіальні устрої; змішування державних та приватних компонентів економіки; давні традиції політичної культури; показники партійної конкуренції і т. д., - усі ці фактори обумовлюють реагування акторів на проникнення ЄС до середовища їх діяльності. Хоча це не є обєктом уваги даного дослідження, кожен повинен також зрозуміти, що реагування національних акторів на проникнення ЄС може впливати на наднаціональний рівень таким ось чином, як і пропозиція про те, що в деяких випадках ми можемо виявляти рефлексивні (постійно змінюються) відносини. Коли ми звертаємо увагу на політичні партії, стає ясним, що додаткові обмеження існують, які впливають на напрямок та форму організаційної зміни партії.
Європеїзація та політичні партії
Специфічний аналіз європеїзації, партії та партійних систем є досить новою рисою академічних дискусій. До теперішнього часу, розвиток потенційного європейського виміру партійних систем панував в даній сфері, що і відбувається і не є дивним відносно партій, з чим в більшості випадків повязана організація виборів до Європарламенту (для прикладу дивиться, Hix and Lord, 1997, and Pedersen, 1996). Крім того, дехто, як на приклад Моксон-Браун (1999 рік) та Деніелс (1998 рік), використовували термін європеїзація для визначення політичної та стратегічної зміни конкретних партій, включаючи рух від негативного до позитивного положення відносно членства в ЄС. Звертаючи увагу на національні партійні системи, Мейр (2000 рік) знаходить незначним вплив євроінтеграції на національні партійні системи. Дійсно, я вважаю, що серед багатьох сфер внутрішньої політики, які відчули вплив Європи, партійні системи можливо оказалися найбільш несприятливим для до змін (p. 4). Під даною заявою Мейр має на увазі те, що партійні системи підверглися незначним або побічним змінам у власній формі та механізмі. Однак він розробляє важливу кваліфікацію, звертаючись до потенційного побічного впливу з боку процесу євроінтеграції:
По-перше, євроінтеграція все більше скорочує свободу дії національних урядів, отже тому сприяє не конкурентоспроможності партій, які мають намір взяти усю повноту влади. Таким чином вона сприяє значному консенсусу, в супереч домінуванню, але неминуче скорочує коло політичних альтернатив для виборця. По-друге, виймаючи Європу з національної конкуренції, та шляхом дій в рамках наднаціональних структур, яким явно боргує демократичного відношення, партійне та політичне лідерство не може значно протидіяти поняттю несумісності звичайної політики (с. 48-49).
Мейр не проводе навмисного аналізу впливу євроінтеграції на окремі партії. Отже, кінець кінцем, відсутність дійсно європейського рівня партійної системи розясняє ізольованість національних партійних систем від впливу євроінтеграції.
Терміни формат, механізм (окрім контексту виборів до Європарламенту), національні партійні системи оказалися незначними щоб показати шлях до є