Гендерне "жіноче питання" в Україні
Курсовой проект - Социология
Другие курсовые по предмету Социология
деру (Тереза де Лауретіс, Розі Брай-дотгі). Засадове феміністське поняття "пригніченої фемінності" починає сприйматися амбівалентне, адже зрозумілим стає незадовільний стан не лише жінок, а й чоловіків у сучасній еоціокультурі. Крім цього, аплікація постмодерністських та постструктура-лістських ідей Фуко, Дельоза, Ліотара, Деріди та ін. на феміністську методологічну площину захитала односкерованість їх дослідницьких інтересів. Розпочинається нова проблема-газація поняття "епістемологія", зокрема змінюється предмет дослідження. Замість вивчення відносин "знання - істина", теоретики гендеру починають дискурсивне дослідження низки взаємостосунків "знання-бажання-фантазія-влада". Наприкінці 90-х років відчутно змінюються гендерні політики в інтерпретації пізнавальної діяльності, знання тощо. Тут епістемологія постає не як критична структура знання, а радше як світоглядна позиція. Остання входить у науковий та буденний світогляд, визначає вектор теоретичних досліджень та практичних дій. Усвідомлюючи історичність процесу становлення гендеру, а також змін його відображення у дискурсивній практиці, дослідники мають за мету проаналізувати особливості гендерної субєктивації, творення нових образів гендеру, як і зміни їх соціокультурного сприйняття. Міждисциплінарніеть гендерного дискурсу дала змогу охопити в єдиному фокусі бачення різні репрезентації гендеру: як історико-культурний тип субєктивації, як соціокультурну метафору, що увиразнює культурно-символічну природу статі; як чоловічу/жіночу субєктивність та модус стилізації гендерного тіла; як соціальний та ідеологічний конструкт тощо.
Історико-філософський аналіз гендеру у соціально-гуманітарному дискурсі другої половини XX сторіччя на своїх початкових етапах фактично є розглядом переваг та домі-націй статей у найрізноманітніших сферах життєдіяльності. Відтак, сучасним дослідникам важливо зясувати ще й ті фундаментальні висновки, якими новий антиесенціалістичний підхід здатний збагатити розроблення тендерних теорій, орієнтованих на демократичний суспільний проект. Адже есенціалізм схильний зводити стать до її біологічної детермінованості і як форма неправдивого універсалізму є частиною західної метафізики. "Наполягати на бінарній опозиції жінка/чоловік, - як зауважував Жак Деріда, - означало б залишатися "полонеником Метафізичного" з її ілюзією присутності, буття, стабільного значення та ідентичності". З цим поглядом важко не погодитися. Тому дослідницька праця теоретиків тендеру наприкінці XX сторіччя скеровується на артикуляцію питань, що стосуються змін субєктивності, індивідуальної, тілесної, тендерної ідентичності, і на звязок їх із проблемою знання й епістемологічної легітимації.
Ця праця привела до виникнення тендерної соціальної епістемології, що синтезувала такі позитивні величини, як критичний стосунок до метанаративів, плюральність та контекстуальність знання, акцент на дискурсивності знання тощо. Вдаючись до образного зіставлення, гендер у межах соціальної епістемології можна порівняти з кристалом, що має різноманітні грані. На перший погляд видається, що ці грані-площини дають змогу дослідникові пізнавати тендер у чистоті різних наукових аспектів гуманітарного знання: філософського, психологічного, соціологічного, історичного тощо. З іншого боку, кожний аспект гендеру, який пізнається, є деякою поліфонічною сутністю, не тільки має багато граней, а й багато ракурсів висвітлення кожної з них. Під цим світловим пучком методологічної оптики межі граней-площин видаються не такими вже й чіткими, створюють щораз нові ілюзії сприйняття гендеру, породжують його нові значення.
Більшість тем гендерної проблематики соціальні епістемологи розглядають на рівні міждисциплінарної мови, тих теорій, понять і категорій, що виходять із гетерогенної наукової візії. Понятійне та категоріальне багатоголосся кожної проблеми гендеру відображає його феноменологію. Гендер як проблема вислизає від розчинення у нескін-чених наукових інтерпретаціях. Однак це не демотивує дослідника, а, навпаки, засвідчує сучасне постмодерністичне зрушення у науковому стилі мислення про гендер. Сучасний дослідник гендеру навіть у своєму вузько-предметному аналізі неминуче демонструє зануреність у поліфонічне довкілля наукової мови і здійснює своєрідну дискурсивну трансгресію від локалізації власної мови та мислення на дихотомності понять. Модерністський спосіб дихотомного мислення про гендер є ще доволі поширений і має свої засяжні наслідки, відтворюючи і стверджуючи тендерну асиметрію. Тому варто ще раз підійти до дихотомних понять, які окреслюють гендер та відстежуються у дискурсі, щоб здійснити своєрідне міметичне повторення й подальшу їх деконструк-цію. Зважаючи на те, що чоловіки і жінки дискурсивне зображуються у дихотомних опозиціях соціокультурних метафор, у своїх відмінностях, перевагах та домінаціях, все ж вважаємо, що стратегія тендерної рівності має бути скерована на зауваження та визнання позитивних відмінностей. У цьому випадку проблема гендерних відмінностей має розглядатися конструктивно у своєму солідаризуючому сенсі як "двополюсна" ідентичність гендерного світу. Зрозуміло, ця поки що утопійна візія потребуватиме подальшого творення нової тендерної культури, субєктами якої будуть рівновартісні ген-дерні особистості. Сучасний філософський дискурс вже сьогодні через авторські позиції відображає ці п