Гендерне "жіноче питання" в Україні
Курсовой проект - Социология
Другие курсовые по предмету Социология
?нок і державну політику по жіночому питанню.
Стали висловлюватися ідеї про розходження між юридичною й фактичною рівністю, про стійкий гендерних стереотипи, характерних для патріархального укладу в сімї, про "професійні амбіції" чоловіків, стимулуємих всією системою соціальних очікувань. Суперечливість рішення жіночого питання в СРСР знайшла комплексне відбиття в книзі "Праця, сімя, побут радянської жінки", написаної колективом юристів за редакцією С.В. Поленіной і виданої в 2000 році. У рамках міжвузівської науково-дослідної програми на базі Харківського госуниверситета початку функціонувати підпрограма "Проблеми соціально-економічного положення жінок у сучасних умовах". У міжвузівскому збірнику наукових праць "Жінка в мінливому світі", виданому в 2001 році, учені регіональних вузів уперше піддали критичному осмисленню соціально-економічне положення жінок на етапі переходу до ринкових відносин, привели численні факти про дискримінаційну політику держави відносно жінок, взяли під сумнів ефективність "захисної" політики, висунули концепцію "активного соціального захисту", що дозволяє жінці створити стартові умови для творчого розвитку й подолання традиційних гендерних ролей.
Але, мабуть, найбільш революційні погляди на соціалістичну теорію й практику рішення жіночого питання ми зустрічаємо в цей період у роботах учених, що обєдналися в центр гендерних досліджень. "Як ми вирішуємо жіноче питання?" - стаття з такою назвою була опублікована в 1999 році в четвертому номері журналу "Комуніст" і мала великий резонанс у науковому середовищі. Вона ознаменувала новий етап у науковому осмисленні радянської теорії й практики рішення жіночого питання, заснованому на егалітарної концепції рівності підлог. Автори Н. Захарова, А. Посадська, Н. Римашевська вперше у вітчизняній науці порушили питання про "егалітарнне трактування марксистського розуміння рівності", що, на їхню думку, "складається не в тім, що суспільство повинне прагнути до стирання всіх соціальних розходжень між чоловіком і жінкою. Саме навпроти - підкреслюється необхідність планомірної, активної роботи для створення рівних соціальних умов розвитку; мова йде не про "усереднення" людини й перетворенні його в якусь безстатеву істоту, а про зняття тих соціальних барєрів, які заважають виявитися людині як особистості". Одним з таких барєрів учені вважали "стереотип підлоги, що спрощує, усредняющий особистість до рівня реалізації її "природної специфіки" - як чоловіка або як жінки". Таким чином, ученим був запропонований методологічний ключ к осмисленню гендерної системи. Важливе наукове значення мала також висунута в статті класифікація політики, що зачіпає інтереси жінок. Якщо до цього періоду у вітчизняному обществознанні мова йшла про різні напрямки реалізації марксистсько-ленінської концепції рішення жіночого питання, то Н. Захарова, А. Посадська й Н. Римашевська сформулювали концепцію чотирьох типів політики: патриархатної, економічної, демографічної й егалітарної. Ставало зрозумілим, що в радянської "жіночої" політики були аж ніяк не егалітарні коріння. Ці висновки стимулювали наукову думку, розширювали інформаційне поле для новаторських (щодо попереднього періоду) досліджень.
У статті О. Вороніній "Жіноче питання" було дано критичне осмислення радянської державної політики в цьому напрямку. Автор переконливо показала, що "принцип жіночої рівноправності в безправному суспільстві перетворився не просто у фікцію, демагогічний прийом", але використався "для виправдання подвійної експлуатації жінок". На основі великих статистичних і аналітичних матеріалів були розкриті основні форми дискримінації жінок у СРСР, показана система відтворення патриархатних стереотипів у масовій свідомості, висунута ідея про необхідність "двосторонньої" емансипації - для жінок і для чоловіків.
З погляду впровадження нових ідей і нової методології в дослідження проблем рівноправності, виділяється стаття Н. Захаровій і А. Посадської "Жіноче питання" і соціальна політика", де дається наукове тлумачення егалітарної концепції рівності підлог. Із цієї позиції аналізуються політики в сферах зайнятості, соціального захисту, соціального керування, утворення, висувається принципово новий підхід до розробки й оцінки державної політики, що зачіпає інтереси жінок. Уперше у вітчизняній соціальній науці вводиться поняття "загальнонаціональна гендерна політика", метою якої повинне стати не просто "поліпшення положення жінок", а формування соціальної структури, відкритої для "особистісної самоактуалізації будь-якої людини, незалежно від приналежності до тієї або іншої підлоги".
Таким чином, наприкінці 80-х - початку 90-х років у соціальній науці початок формуватися новий напрямок, засноване на концепції "гендера", що визнає за обома підлогами рівне право на самореалізацію у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Серед наукових центрів, внесших істотний внесок у становлення вітчизняної гендерної науки, підвищення кваліфікації викладачів, розробку методології гендерних досліджень варто назвати Київський центр гендерних досліджень, Центр гендерних досліджень на базі філії Інституту соціології УАН. Їх плідна наукова й педагогічна діяльність викликає незмінно великий інтерес і повага з боку дослідників, що працюють у вищій школі. Не можу не назвати імя С.Г. Айвазов