Вселенськi собори
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Вселенськi Собори: минуле i сучаснiсть
Загальний перiод Вселенських Соборiв охоплюСФ час вiд IV ст. до половини ХРЖ ст., тобто час вiд Костянтина Великого до роздiлення Церкви 1054 р., час вiд християнства апостолiв i мученикiв до християнства патрiархiв та iмператорiв. Це СФ перiод розвитку i формування основних догматiв, якi складають Вселенське вiросповiдання.
У перших трьох столiттях Християнська Церква своСЧ загальнi потреби вiдносно догматичних питань i канонiв вирiшувала на Соборах СФпископiв, а з IV ст. соборна форма зясування рiзних церковних питань досягаСФ повного свого розвитку.
Церковнi Собори це зiбрання представникiв Церкви для обговорення i вирiшення питань вiри, релiгiйно-морального життя, устрою, управлiння i диiиплiни християнських суспiльств. Синоди або собори iснували в Церквi в усi часи у виглядi тимчасових зiбрань, а в деяких самостiйних церквах у формi постiйних органiзацiй. Вони iснують i тепер у рiзних краСЧнах i вiросповiдних церквах. Саме слово тАЬсобортАЭ означаСФ шлях, яким разом приходять до СФдиноСЧ iстини. У Християнськiй Церквi розрiзняють двi головнi категорiСЧ соборiв: вселенськi та помiснi. Таке роздiлення в наш час приймаСФться православною римо-католицькою, вiрмено-григорiанською церквами та iншими, але кожна з цих церков визнаСФ не однакове число соборiв у значеннi Вселенських.
Помiсними Соборами СФ зiбрання СФпископiв й iнших iСФрархiв якоСЧ-небудь одноСЧ мiiевоСЧ, самостiйноСЧ церкви, або якоСЧ-небудь визначеноСЧ областi, якi зiбралися разом, щоб вирiшити питання i справи, якi виникли в СЧСЧ межах щодо устрою, управлiння чи диiиплiни в Церквi. У Вселенськiй Християнськiй Церквi, як i в кожнiй Помiснiй Церквi, собори мають свою iсторiю, початком яких СФ правила i канони ВселенськоСЧ Церкви перших девяти столiть християнства. Постанови Помiсних Соборiв мали, як i тепер мають, обовязкове значення лише в тiй областi, представники якоСЧ були членами СЧхнiх зiбрань.
Вселенський Собор це зiбрання СФпископiв i вчителiв Церкви iз всiх помiчних самостiйних церков для вирiшення свiдчень СЧхньоСЧ вiри i для затвердження iстини вiровчення, яке було дане Церквi Одкровенням i тому беззаперечно СФ правильним для встановлення правил, обовязкових для всiСФСЧ Церкви.
Вселенський Собор СФ СФдиним верховним авторитетом для будь-якоСЧ Церкви iз питань вiровчення i СФдиним органом СЧСЧ церковного законодавства. ДiСЧ Вселенського Собору СФ найвищими правилами для Церкви, вони поширюються на всi Помiснi Собори i на всi часи. За встановленим правилом, необхiдною умовою для складу Вселенського Собору була присутнiсть на ньому всiх патрiархiв особисто, або уповноважених вiд них з грамотами.
Другим важливим фактором Вселенських Соборiв служила канонiчна правильнiсть його скликання, складу, ведення i оголошення його постанов i дiй. У Римськiй iмперiСЧ собори перших девяти столiть скликали iмператори, але iз пропозицiй iСФрархiв
церкви, з СЧхньоСЧ iнiцiативи i з СЧхньоСЧ згоди. Право брати участь у дiяннях Вселенських Соборiв з правом голосу мали СФпископи, а пресвiтери i диякони могли бути повноправними членами собору лише тодi, коли вони замiнювали свого СФпископа, тобто були його уповноваженими особами на соборi.
РЖмператору доручалося почесне керiвництво на соборi. Необхiдним зовнiшнiм фактором Вселенських Соборiв було визначення його Вселенностi всiма помiсними церквами, як тими, вiд яких були присутнi СФпископи на соборi, так i тими, вiд яких не було представникiв. Визнавати рiшення i канони Вселенських Соборiв у кожнiй помiснiй церквi повинно бути одночасним i повним.
Головним i властивим тiльки Церквi предметом дiяльностi Вселенського Собору СФ складання символiв вiри i викладення догматiв у значеннi незмiнних зразкiв вiровчення. Маючи право складати символи i догмати, Вселенський Собор зобовязаний зберiгати вiровчення в незмiнному виглядi. Вселенський Собор володiСФ здатнiстю безгрiшностi, як орган ВселенськоСЧ Церкви, яким керуСФ Дух Божий.
Собори були дуже рiзноманiтнi, в залежностi вiд причини скликання, мiiя, часу. Апостольськi правила, постанови Помiсних i Вселенських Соборiв на скликання Соборiв два рази в рiк: перший Собор через три мiсяцi пiсля Великодня, а другий в половинi жовтня. Метою соборiв було вирiшення догматичних питань i боротьба з рiзними СФресями, якi виникали в даний перiод.
Католицькi вченi в списки Вселенських Соборiв вносять наступнi 22 собори: Нiкейський РЖ 325 р., Константинопольський РЖ 388 р., Ефеський
431 р., Халкiдонський 451 р., Константинопольський РЖРЖ 553 р., Константинопольський РЖРЖРЖ 680-681 рр., Нiкейський РЖРЖ 787 р., Константинопольський IV 869 р., Латеранський РЖ 1123 р., Латеранський РЖРЖ 1139 р., Латеранський РЖРЖРЖ 1179 р., Латеранський РЖV 1215 р., Лiонський РЖ 1245 р., Лiонський РЖРЖ
1274 р., ВСФнський 1311 р., Констанський 1414-1418 рр., Базельський 1431 р., Флорентiйський 1439 р., Латеранський V 1512-1516 рр., Триденський 1545-1563 рр., Ватиканський РЖ 1869-1870 рр. i Ватиканський РЖРЖ 1962 р. На Ватиканському РЖ Соборi з проголошенням догмату про безгрiшнiсть папи, Вселенський Собор у Римо-Католицькiй Церквi назавжди тримав значення наради СФпископiв при папi. Православна Церква Вселенськими Соборами визнаСФ першi 8 соборiв iз 22 Римо-КатолицькоСЧ Церкви.
Церковна органiзацiя остаточно склалася в VРЖ столiттi. РЖмператор Юстинiан (527-565) своСЧм указом визначив пять центрiв патрiархiй: Рим, Константинополь, Олександрiя, Антiохiя та РДрусалим. Кожному з них пiдпорядкову