Вселенськi собори
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
валися вiдповiднi митрополiСЧ, а митрополiям СФпископи. Було створено чiтку систему церковних громад, яка у загальних рисах нагадувала провiнцiйний подiл iмперiСЧ. Вiд названих патрiархiй пiзнiше вiдокремилися автокефальнi церкви.
Християнство навiть при зародженнi не було СФдиним з точки зору iдеологiСЧ та органiзацiСЧ. У ньому виникало багато рiзних течiй, обумовлених соцiальними чинниками 395 р. Римська iмперiя розкололася на Захiдну та Схiдну. Розпочався процес роздiлення римськоСЧ i константинопольськоСЧ церкви, який завершився 1054 р. Захiдна церква з часом отримала назву католицькоСЧ (вселенськоСЧ), а схiдна православноСЧ. У 16 ст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Захiднiй РДвропi в процесi РеформацiСЧ вiд католицизму вiдокремилися протестантськi церкви. Так у християнствi виникли три основнi течiСЧ православя, католицизм i протестантизм.
Дiяльнiсть та значення Вселенських Соборiв важко переоцiнити, оскiльки проблеми, пiднятi й висвiтленi в них, дають змогу краще зрозумiти та осмислити процес формування християнськоСЧ догматики та церковних канонiв i традицiй, що, зрозумiло, допомагаСФ на сучасному етапi розвитку ХристиянськоСЧ Церкви обСФктивно аналiзувати СЧСЧ теологiчнi i конфесiйнi особливостi, а також характеризувати й вивчати аспекти державноСЧ дiяльностi i теоретичнi богословськi тенденцiСЧ вiдносно загальних трансформацiйних явищ у СЧСЧ внутрiшнiй iСФрархiчнiй структурi.
Без перебiльшення можна сказати, що Другий Ватиканський Собор став однiСФю iз найважливiших релiгiйних подiй ХХ столiття. Вiн був задуманий в головi одного чоловiка, Анжело Ронкаллi, папи РЖвана ХХРЖРЖРЖ. Ще не пройшло й трьох мiсяцiв з моменту початку свого правлiння, як вiн скликав до Риму 17 кардиналiв на 25 сiчня 1959 року. РеакцiСФю кардиналiв на папське оголошення була тАж цiлковита тиша.
Головною метою Собору було започаткувати широкомасштабне оновлення церкви, узгодити церкву iз часом, не вiдкидаючи своСФСЧ спадщини, але переоцiнюючи СЧСЧ, звертаючи особливу увагу на дотриманнi минулого папського вчення. тАЬВпустiмо трохи свiжого повiтря у ЦерквутАЭ, - сказав РЖван ХХРЖРЖРЖ, вiдкриваючи вiкно. тАЬТе, що пропонував папа, звiсно, що повернулося досить революцiйно не змiною у доктринi, як такiй, але змiною у тому, що я називаю Католицьким синтезомтАЭ, - пише пастор Куртiс Ян у своСФму ессе тАЬДругий Ватиканський Собор: Змiна i Продовженiсть у Католицькому СинтезiтАЭ, зачитаному в 1999 роцi на пасторськiй конференцiСЧ ВРДЛС [11].
тАЬУ ХРЖХ столiттi, коли бiльшiсть Католикiв все ще пiдходила до богословя iз неiсторичноСЧ, догматичноСЧ точки зору, окремi особистостi, як Джон Генрi Ньюмен в АнглiСЧ та Йоган Адам Мюлер у БаварiСЧ, починали iсторичне мислення у Католицьких рамках. На початку ХХ столiття, Католицькi фiлософи, такi як Морiс Блондель у ФранцiСЧ, враховували бiльш сучаснi фiлософiСЧ, намагаючись втiлити СЧх у Католицький синтезтАЭ [11].
- Мiж двома свiтовими вiйнами i пiсля ДругоСЧ СвiтовоСЧ вiйни з'явилось декiлька нових рухiв. Серед них були:
- лiтургiйний рух, що шукав шляхiв для запровадження у богослужiннi принципiв та форм ранньоСЧ церкви, включаючи участь мирян та використання розмовноСЧ мови;
- рух бiблiйного вивчення, що наголошував на дослiдженнi Святого Письма iз нахилом до iсторично-критичного пiдходу;
- та тАЬнова теологiятАЭ, що формувалася Карлом Рахнером, Фон Бальтасаром, БоуСФром, Конгаром та Де Лубаком, котрi намагалися впровадити бiльше сучасних фiлософiй у так званий Католицький синтез.
Другий Ватиканський Собор офiцiйно вiдкрився 11 жовтня 1962 року на свято божественного Материнства БлагословенноСЧ Дiви МарiСЧ. Собор подiлили на чотири сесiСЧ (жовтень-грудень 1962; вересень-грудень 1963; вересень-листопад 1964; вересень-грудень 1965).
Пiдчас проведення Собору вiдбулося двi важливi подiСЧ:
- Прогресивнi, реформiсько-налаштованi СФпископи органiзували РДвропейський Союз i спромоглися переконати бiльшiсть отцiв собору вiдкинути список кандидатiв у соборнi комiсiСЧ, який сформувала курiя iз консервативних СФпископiв. Що привело до того, що iз плином собору консервативний i прогресивний впливи вилились у компромiси;
- У червнi 1963 року помер РЖван ХХРЖРЖРЖ. Новим папою обрали Монтiнi Мiланського як помiркованого прогресивного.
Четверта сесiя завершилась месою 8 грудня 1965 року на свято Непорочного Зачаття.
Собор створив 16 документiв. Усi 16 були проголошенi папою, що даСФ СЧм найвищу владу у церквi. Це:
- 4 КонституцiСЧ, двi Догматичнi: про Церкву (КЦ) та про Боже Об'явлення (КО); Конституцiя про Святу Лiтургiю (КЛ) та Душпастирська Конституцiя про Церкву в сучасному свiтi;
- 9 Декретiв: про пастирський уряд СФпископiв в Церквi, про служiння i життя пресвiтерiв, про священицький вишкiл, про пристосоване оновлення чернечого життя, про апостолят мирян, про мiсiйну дiяльнiсть Церкви, про екуменiзм (ДЕ), про Схiднi Католицькi Церкви, про засоби суспiльного повiдомлення;
- 3 ДекларацiСЧ: про релiгiйну свободу, про вiдношення Церкви до нехристиянських релiгiй, про християнське виховання.
Католики не визнають цi документи за божественно натхненнi як Бiблiю, але вони вважають, що Святий Дух керував Собором у СЧх написаннi.
БОГОСЛОВЯ ДРУГОГО ВАТИКАНСЬКОГО СОБОРУ