Внесок І.О. Соколянського у розвиток тифлосурдопедагогіки
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
?а словами вчителів, набуття повсякденних навичок і включення в колектив є найважчою роботою, набагато важчою, ніж навчання мови. Їдальня прикрашена фотографіями Олени Келлер, проти якої знаходяться і фотографії вихованців. Один лікар і один педагог зайняті виключно цими сімома сліпоглухими... Розвиток кожного окремого вихованця відображений графічно і фіксований в спеціальному щоденнику. Існує ряд лабораторій. Дві пристосовані до спостережень рефлексів у сліпоглухої дитини. Спеціальна лабораторія обладнана новітніми мікрофонами німецького зразка, які також використовуються і в будинку глухонімих при навчанні мови... [15, 66]. Отже, ми бачимо, що результати діяльності Соколовського були високо оцінені як вітчизняними, так і закордонними спеціалістами, що свідчить про значимість його роботи не тільки для української, радянської, але й для світової тифлосурдопедагогіки.
Слід відмітити, що Олена Келлер, відома американська педагог, що займалася вихованням дітей з дефектами органів сприйняття, певним чином вплинула на формування методики Соколянського. Проте це було переважно „відштовхування від противного”. Іван Опанасович, знайомий з вітчизняним і зарубіжним досвідом навчання сліпоглухих, бачив головний недолік американського досвіду в випадковості його побудови. Протест викликало у нього і прагнення до раннього релігійної освіти сліпоглухих. Згодом він став переконаним супротивником чисто усного методу навчання глухих і сліпоглухих, який колись застосовувався і за кордоном, і в притулку для сліпоглухих дітей Петербургу. Ознайомлення зі світовим досвідом практики навчання дітей з дефектами органів сприйняття, відвідування спеціалізованих закладів за кордоном (зокрема, у Німеччині), а також ознайомлення з роботами закордонних педагогів-дефектологів, дало Соколянському змогу виробити власну концепцію, яка в враховувала переваги та недоліки вже існуючих систем навчання глухих та сліпоглухих дітей.
На його переконання, було неможливо починати роботу із сліпоглухими з такого матеріалу, який вимагає величезної складності мозкової роботи, тоді як дитина не може не тільки обслужити себе власними силами в буденному житті, але не має навіть самих елементарних навиків для таких операцій, як їжа, умивання, одягання, взування і ін”. Вся педагогічна система будувалася на інших підставах: сліпоглуха дитина в побутових умовах освоювалася до придбання повної побутової самостійності і культури. Причому, на думку вченого, такі умови слід створювати не лише в спеціалізованих закладах, але й дома, батьки повинні створити для дітей можливість оволодіти необхідними навичками самообслуговування в умовах їхньої власної оселі. Для цього, звичайно, батькам треба було створити певний режим часовий та просторовий, щоб дати змогу дітям орієнтуватися, знаходячи предмети на одному й тому самому місці або виконуючи певні дії у один і той самий час.
Отже, експериментальні дослідження у школі для сліпоглухих дітей стали випробуванням для нової методики І.О.Соколянського, які підтвердили ефективність та прогресивність запропонованої ним системи навчання.
Розділ ІІІ. І.О. Соколянський розробник нової системи навчання дітей з дефектами слуху і зору
3.1 Розвиток сліпоглухої дитини на домовленнєвому та первинному мовленнєвому етапах
Іван Опанасович Соколянський залишився в історії тифлосурдопедагогіки перш за все завдяки розробленій ним новій системі навчання комунікації дітей, які мають дефекти слуху та зору. Його досягненням було насамперед те, що він вперше представив навчання і виховання дітей з подвійним сенсорним дефектом як систему з рядом періодів, послідовно звязаних між собою.
Сліпоглухота є одним з складних дефектів розвитку. До неї відносяться різні поєднання двох і більше первинних порушень психічного розвитку, тобто таких порушень психічного розвитку, які викликані органічним пошкодженням і приводять до недостатності психічної функції, повязаної з пошкодженим субстратом. Первинні дефекти можуть бути викликані і певними украй несприятливими соціальними умовами раннього розвитку. Складність цього дефекту зумовлює з одного боку високий рівень складності роботи по навчанню та вихованню сліпоглухих дітей, а з іншого вимагає активної роботи по виробленню найбільш ефективних та досконалих методик цієї роботи як шляхів допомоги людям, що позбавлені можливості сприймати світ адекватно.
Розробляючи систему навчання сліпоглухих дітей словесній мові, І.А.Соколянський виділив декілька послідовних етапів. Найскладнішим серед них справедливо вважається домовленнєвий, перш за все тому, що відсутній адекватний контакт сліпоглухої дитини з середовищем, що оточує її, і постає завдання забезпечити цей контакт.
Враження і уявлення, які формуються в цей первинний період, вимагають адекватних засобів вираження, серед яких Соколянський виділяв пантоміміку, міміку і жести (природні) і ліплення. Слід відмітити, що первинний період розвитку сліпоглухої дитини в домовленнєвій фазі це одна з найскладніших проблем, що постають у тифлосурдопедагогіці. Дослідження з цього питання активно велися й ведуться зараз як за кордоном, так і в нашій країні. Сучасні зарубіжні дослідники вважають, що надмірна пасивність сліпоглухих, наявність стереотипів у поведінці повязані з неправильним вибором комунікації. Предявлення інформації за допомогою візуальних просторових моделей, використання карти