Вклад Джона Ноймайєра в мистецтво балету
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
лав та сестра Броніслава, антрепренер С. Дягілєв, партнерка Т. Карсавіна, балетмейстер і танцівник Л. Мясін. Багато зближає цю виставу з балетом Бежара Ніжинський, клоун Господа. Перший акт одержує, тлумачення раю, з якого він вигнаний у пекло реальності, де починається його хвороба, тобто переходить у галузь психодрами. Її сюжет підказує шукати витоки божевілля Ніжинського не лише у безжалісному оточуючому світі, а й у спадковості Станіслав збожеволів та покінчив з собою (за іншою версією загинув у пожежі) [6].
У сценографію вистави (та відповідно її режисерську партитуру) Ноймайєр включив здатні рухатися концентричні кола, запозичені з малюнків хворого танцівника. Там, де Бежар використав прийом читання тексту щоденників, Ноймайєр увів мальовничий аналог ознак його божевілля. За ходом дії неодноразово виникають двійники Ніжинського у вигляді створених ним образів Арлекіна, Видіння троянди, Золотого раба, Петрушки, Юнака з Шопеніани (постановки Фокіна), а також героїв його власних опусів Фавна та Юнака з Ігор.
Нагадуючи про схильність Ноймайера до сюжетних балетів у їх традиційному розумінні (занурення у фабульні обставини, виведення почуттів героїв з конкретних ситуацій, послідовність у драматургії), Н. Зозуліна небезпідставно називає хореографа чудовим сценаристом, здатним і самостійно створювати сюжети (до Ніжинського можна додати Ілюзії як Лебедине озеро тощо). Разом з цим Ноймайєр експериментує з новими видами сюжетних балетів або балетних сюжетів, які важко висловити вербально, але які очевидні , візуально, бо уособлюють суміш індивідуальних настроїв, емоційних взаємодій, душевних поривань та бажань героїв, що виходять за межі причин виникнення та логіки розвитку цих почуттів [7, с. 151]. Таким чином, концепція нового драматичного балету у Ноймайера виявляється більш складною та розвиненою за рахунок сценарно-драматургічних компонентів.
Постановки Ноймайера на релігійні теми та духовну музику своєрідні хореографічні проповіді, звернені до людей зі сцени, яіс з амвону. Жанр кірхен-балету (тобто хореографічної вистави, що виконується у церкві у супроводі духовної музики), як було показано вище, є досить розповсюдженим в сучасній німецькій культурі. Не випадково на одному з останніх фестивалів у Гамбурзі Ноймайєр показав композицію Dona nobis pacem (Мир нам дай) монтаж фрагментів з власних релігійно-філософських вистав, що пластично відтворюють біблійські сцени (Вигнання з раю, Благовіщення), осмислюючи призначення людського життя. Разом з цим кожен з біблійських балетів Ноймайера є своєрідним за жанром та структурою, і тому потребує окремої уваги.
Страсті за Матфєєм (1981) О. Фірер називає Євангелієм за Ноймайєром, грандіозною пластичною фрескою головної новозавітної історії і тонким зразком християнської лірики [8, с. 14]. Чотирьохгодинна танцсимфонія: розігрується в атриумі собору, оповідає про події Страсного тижня та Воскресіння Христова і сприймається, як конгеніальна бахівському музикальному мисленню. В балет уведено персонажів Таємної вечері, Магдаліну, що кається, Богоматір... Незважаючи на те, що дійство відбувається у храмі, воно має своє сценографічне рішення. Над чорною сценою встановлено невеликий задрапірований поміст Голгофу, де буде розпято Христа. Оживають довгі лави, вони перетворюються на зловісні ланцюги, у котрі закують Христа. Білу сорочку-плащаницю обережно згортає Богоматір. Оголеність тіла у виставі стає визначальним лейтмотивом Істини та Досконалості. Страждання, альтруїстичну поодинокість особистості у темному океані зла та сірої банальності Ноймайєр підкреслює в образі Спасителя [8,с.14].
Месію (1999) Зозуліна називає ліричною поемою, або щоденниковими роздумами митця [5, с. 11]. Дж. Ноймайєр вибудовує цей твір, як сюїту на чергуванні різноманітних хореографічних структур: від одночастинних до багаточастинних і циклічних, від сольних до ансамблевих, з драматургічним навантаженням та без нього. Цій партитурі передує пролог на музику А.Пярта, який умовно можна позначити Вигнання з раю, при чому партію Адама танцює той же виконавець, що і Христа. Адам та Єва у білих трико, які туго облягають їх тіла, скочуються з крутого похилого пандусу, піднятися на який вже немає жодної можливості. Пересуваючись навшпиньки, на чотирьох кінцівках, по кругляках, розкиданих по сцені, вони символізують важкий шлях до мети, перетворюючи дует на хореографічну притчу, продовженням якої стає власне Месія.
Історія Месії викладена Ноймайєром пунктирно, з граничним узагальненням та переносом акцентів на людський аспект його месіанства. Зозуліна вважає, що Ноймайєр робить Христа людиною, яка готова до цієї місії не більше, ніж інші. Одержуючи такий жереб, ця людина опиняється у декількох ситуаціях, подібних до долі Христа, та проживає їх, як власну долю [5, с. 11].
Несподіваним в цьому контексті стає рух чечітки, яку вибиває головний герой, як привітання. За спостереженням Зозуліної, він швидко набирає міць ансамблевого висловлення [5,с.11]. Однак простонародність виявляється ознакою внутрішнього розладу людської спільноти, у якій вже запущено маховик ворожості. Епілог до Месії Ноймайєра короткий постскриптум до біографії героя. На завершенні танцювальної Алілуї одне за одним на сцену виходять мандрівники босоніж та у чорних пальтах. В одному з них танцівниця (Марія Магдаліна чи Єва) впізнає Хри?/p>