Військо Київської Русі: тактика в бою
Информация - История
Другие материалы по предмету История
не одноцільними лавами, ми не чуємо нічого про поділ на якісь тактичні частини. Коли перший бій не вирішив перемоги, противники відступають один від одного, і потім зступаються вдруге і втретє. Під Києвом Мстиславове військо виступає поділене на чоло (центр) і два крила; до бою князь висилає спершу слабше військо, ополчення, що було в центрі; коли ж ворог, варяги, почали перемагати, князь ударив на нього сильнішими частинами, дружиною, що стояла на крилах. Але в одному і в другому бою видко зусилля осягнути перемогу відразу, на одному полі битви.
Тактика тих часів була проста, не дуже складна. Мета наступу була сильним ударом відразу розбити вороже військо. Воїни ідуть у бій пішкома, густою лавою, зодягнені у броні (панцирі) та шоломи, кожний зі щитом на лівому рамені й копям у правій руці.. Діяльну участь у бою брали, мабуть, тільки копя двох-трьох перших рядів. Задні ряди мали значіння тільки тим, що скріплювали силу удару. Таким чином лава копійників не конечне мусіла бути дуже глибока; коли перший удар копій не давав перемоги, то роль копійників кінчалася; копя були почасти поломані, але й цілих копій у сутичці зблизька, у глоті, вживати ненаручно. Тоді починається бій на мечі січа. Кожний копійник мав при боку меч, як помічну зброю. Може, задні ряди були озброєні тільки в самі мечі. Остаточно бій перемінявся в завзяту рукопашну боротьбу. Так можна реконструювати собі давній бій піхоти.
Бій тяжкозбройних піхотинців залишився головним способом боротьби до кінця XI. в. Літописи описують стрічу військ ось як: зустрілися обидві сторони на Немизі, пішли одна на одну, і була, січа люта, і багато попадало (1067. р.); пішли одні на одних, і як були біля села на Ніжатиній ниві, зустрілися обидві сторони і була січа люта,(1078 р.); Ізяслав впорядкувався перед городом на полі, а Олег пішов на нього полком, і зустрілися обидва, й була брань люта (1096 р.). Навіть тоді, як уже кіннота дійшла була до значного розвитку, військо не раз вставало з коней і ішло на ворога пішки. Так 1096 р. перед битвою новгородці позсідали з коней і зступилися на Кулачці, і був бій завзятий. Те саме бачимо ще й у пізніших часах у Галичині. Можна здогадуватися, що робили це тому, що більша частина війська була піша, або хоч і мала коні, то не вміла стрічатися верхи, тим то й кінні частини мусіли йти до бою пішки.
Виішальним чинником у боях була тяжка піхота, княжа дружина або оружники. Легше озброєні народні ополченці, вої або піші, могли мати тільки другорядне значіння. До наступу вони йшли хиба тільки проти таких самих слабо озброєних частин по ворожій стороні.
Тактика тяжкої кінноти
При кінці XI. в. бачимо помітну зміну у способах ведення боїв. У тому часі головним військом стає кіннота, й її участь у боях викликає зміну тактики.
Тактика кінноти могла розвинутися в нас під впливом двох сторін, Візантії і степу. Як уже ми згадували, Святослав у своїх болгарських походах пізнав грецьку тяжку кінноту, оцінив її вагу й сам старався навіть зорганізувати своє кінне військо. Пізніше Україна зблизилася ще більш до Візантії, була в союзі з Царгородом і могла добути звідтіля зразки організації тяжкої кінноти. Ще більше до розвитку кінноти в нашому війську причинилася боротьба зі степом. Кочові печеніги, торки, половці безнастанно непокоїли наші землі і проти їх швидких, несподіваних нападів можна було боротися тільки добре зорганізованим кінним військом.
Таким чином у нас розвивається рівночасно і тяжкозбройна й легка кіннота.
Тяжка кіннота, як знаємо, мала таку саму зброю, як тяжка піхота броню (панцир), шолом, щит для оборони, копя та меч до наступу. Тим то тяжких їздців звали копійниками й оружниками, так само як тяжкозбройних піхотинців.
До бою тяжка кіннота виступала з наставленими копями. Це була найперша зброя кінноти, для вершників іще важніша і зручніша, ніж для піхоти. Силу війська мірили не раз числом копій. Так, про бій із половцями 1169. р. літопис каже: у поганих було 900 копій, у Руси ж 90 копій. Наступ кінноти, озброєної копями, був незрівняно сильніший, ніж удар піхоти з копями. Лава вершників із наставленими копями з розгоном летіла на ворога і вдаряла з такою силою, що опертися їй було нелегко. Моторошно стає, коли читаєш літописні описи таких стріч кінноти. 1 була метушня велика, і зойки і крик несамовитий, і голоси несхопливі; чути було, як копя ламаються, як зброя бряжчить, за хмарами куряви не пізнати було ні вершника, ні піхотинця, описує літописець бій під Вижгородом 1174. р. Таксамо в ярославській битві 1245. р. дворський Андрій зіткнувся з полком Ростислава сильно, копя поломилися, тріщало як від грому, і з обох сторін багато попадало з коней і повмирало, інших поранило сильним ударом колійним.
Піхотинці, навіть озброєні у броню і щити, не могли ніколи витримати такого сильного наступу, і все подавалися назад. В бодоша їх у ворота острога (вперли їх у ворота замку), вбодоша їх в Либедь(вперли їх у Либедь). Це характеристичний вислів для такого наступу копійників, вислів важкий до перекладу: староукраїнське слово бости означало колоти, вбости значить когось копями загнати, вперти в якесь місце. Але й кіннота не була безпечна перед ударом копійників. Особливо, коли кіннота була слабше озброєна або неприготована до бою. Полк переможців у розгоні гнав уперед, розторощував усі перепони і вбивався в середину ворожого війська. Літописці залюбки описують такі ситуації. Ізяслав із полком своїм зїхався з Святославом Ольговичем і з половиною Юрієвого полку і так проїхав крізь них наскрізь (1149 p.). Як ?/p>