Відносини академічної й прикладної науки. Типи соціальних психологів
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ористовує розвиток організації. Прагне поліпшити функціонування системи, оптимізуючи процес ухвалення рішення шляхом зміни різного роду норм і правил, що регламентують поводження людей в організації.
4. Тип експерта. Працює на рівні керівників державних установ і корпорацій. Основне завдання - підвищення ефективності системи в результаті застосування різних методів аналізу. Політично відносить себе до "помірних".
Досить показово (і не дивно), що в міру зростання доходу й інтеграції в "істеблішмент" падає рівень соціального критицизму. Якщо в першій групі вищий показник по цій шкалі - 52%, то в другий і третьої - близько 25%, а в четвертої - усього 4%. Таким же виявився й відсоток виступаючих за радикальні зміни.
Неважко догадатися, що перший тип виявляється самим масовим, оскільки в Американській асоціації психологів її члени молодші 30 років становлять близько 65 %, але настільки ж природно, що найбільшим впливом, авторитетом і благами користується четвертий тип.
З огляду на, що методи першого типу - це скоріше загальногромадянські, а не спеціалізовані методи, а також визначеність позиції четвертого типу, не можна не помітити, що основний тягар рішення дилеми "теоретична або прикладна наука" лягає на середні дві групи.
Саме цим групам доводиться вирішувати проблеми, повязані з якісним розходженням діяльності "теоретика" і "практика". Узагальнюючи результати дискусії із проблем прикладної соціальної психології, що пройшла в 1973 р., М. Дойч виділив наступні параметри цього розходження.
Теоретик прагне аналізувати свій обєкт, розкладаючи його на змінні, прагнучи їх ізолювати для точного встановлення причинно-наслідкового звязку. Практик (соціальний технолог), навпроти, комбінує різні змінні. По вираженню С. Московичи, практик робить комбінацію ("колаж") з теорій замість того, щоб покладатися на яку-небудь одну з них. Також він ставиться й до методів.
Далі, існує розходження в галузі впевненості у власній правоті.
Теоретик, як правило, більше скептично й самокритично ставиться до своїх досягнень, добре усвідомлюючи їхню неповноту й відносність істини, що втримується в них. Він розуміє, що повинен (по вираженню Г. Теджфела) пишатися своєю скромністю. Соціальний психолог, хоча б для досягнення психотерапевтичного ефекту у відносинах із клієнтом, зобовязаний демонструвати повну впевненість у своїх проектах і їхній ефективності. Він задовольняється тим, що вони "працюють".
Теоретик тяжіє до відкриття цікавих і неочевидних фактів, високо цінує теорію, здатну пророчити раніше. Практична цінність теоретичного відкриття може спочатку бути неочевидної. Але для практика саме ця сторона здобуває першорядне значення, так само як і вартість практичного впровадження відкриття.
У той час як для теоретика вміння підтримувати гарні відносини з людьми відходить на другий план, хоча й не втрачає значення, для практика здатність установити контакт (сподобатися, зробити гарне враження) з людьми, що найчастіше сильно відрізняються від нього по своїй підготовці, рівню утворення, поглядам і т.п., висувається на перше місце. Він повинен уміти переконувати, "продавати свій товар". На відміну від теоретика практик повинен уміти розбиратися в самому собі, своїх мотивах, почуттях, оскільки часто вони можуть (так само як і в психотерапевта, психолога-клініциста) бути індикатором тієї або іншої проблеми в тій мережі соціальних звязків, у яку він включається при рішенні своїх завдань. Досить істотно різняться соціальні ролі теоретика й практика. Якщо для теоретика головне - це знання про соціальні інститути, то для практика - підвищення їхньої ефективності. Ці ролі, зрозуміло, не існують у чистій формі, але розходження між ними проявляється чітко. Практику ціль задається ззовні. За її реалізацію він одержує винагороду, звичайно більше високе, ніж теоретик за свою роботу. Критерієм істинності для нього служить ефективність, причому віддалені, нехай навіть необоротні ефекти його не цікавлять.
Виконуючи різні соціальні ролі, теоретик і практик часто вступають у конфлікт. Практик називає теоретика непрактичним, теоретик практика дурнем. До цього пункту М. Дойча варто додати, що теоретики дивляться на практика або як на паразита, що використовує плоди чужої роботи, чужих досліджень, або ще більш презирливо, "як на повію, що продає себе тому, хто дорожче заплатить". Скептично теоретики ставляться й до популяризації своїх знань, у той час як практики зацікавлені в пропаганді своїх досягнень.
Нарешті, істотно різне місце в діяльності теоретика й практика займають етичні проблеми. Вони виникають і в лабораторному експерименті, хоча в них є можливість після дослідження зняти деякі негативні наслідки, вони неминучі й у практичній діяльності, де часто від приховання щирих цілей проведеного заходу залежить його ефективність. Перед практиком гостро встають такі питання, як брати участь чи в примусі, чи застосовувати насильство, брехати або говорити правду, кому на шкоду й кому на користь іде його діяльність і т.п. Не менше значення (а на сучасному етапі, можливо, навіть більше) здобувають для соціального психолога проблеми, нерозривно звязані майже з кожним з перерахованих М. Дойчем пунктів, оскільки вони стосуються того, як сам учений визначає свою позицію у континуумі "теорія-практика". Це залежить уже від його системи цінностей, мотивації й багатьох інших факторів, що впливають на прийняття принципових ?/p>