Відносини академічної й прикладної науки. Типи соціальних психологів
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
вали розгорнути дослідження з гострих соціальних проблем, вони виявили щось, що не укладається в стереотип "вільного соціального вченого". Зясувалося, що для досліджень доступні лише такі проблеми, як порнографія, агресивність підлітків, боротьба з наркоманією й т.п. Такої ж теми, як безробіття, відношення до війни, виявилися під забороною. Це дало підставу одному із соціальних психологів Л. Рапопорту, який намагався зясувати для себе, що є й що не є соціальною проблемою, викликнути: "Якщо те, що в нас зараз є - це всі, те ми у великому лиху!".
Учені добре розуміють, що визначення проблеми для соціально релевантної науки - ключовий момент, оскільки, як говорять Нельсон і Каплан, визначення проблеми детермінує стратегію зміни суспільства. Виникає питання, хто ж визначає ці проблеми, тому що сам соціальний учений рідко бере під сумнів доцільність поставлених перед ним завдань. Не задає він і питання про те, чиїм цілям служить той або інший вибір проблем і яким повинне бути його особиста участь у ньому. Замість цього він сумирно чекає, поки йому ці проблеми виберуть ті, хто "займає високий ранг і статус". Оцінюючи вибір проблем, вони справедливо запитують: "Чому один тип бідності нас стосується, а інший немає? Чому ми постійно вивчаємо скоріше бідних, чим не бідних, щоб зрозуміти причини бідності? Чому ми вивчаємо відсутність прагнення до досягнення в членів групи як небажане поводження, але не вивчаємо надмірну погоню за прибутками в процвітаючих бізнесменів, як поводження, що відхиляється?"
Очевидно, що питання ці для більшості соціальних психологів у США звучать риторично й відповідь їм відомий: для збереження статус-кво, щоб тримати бідних і багатих на своїх місцях.
Ідеологічна функція, соціальної психології, дивно добре виконується нею на основах методологічного індивідуалізму. Це обєднання методологічних і ідеологічних установок була розкрита Нельсоном і Капланом. Проаналізувавши матеріали ряду досліджень із причин поводження, що відхиляється, вони прийшли до висновку, що в більшості з них провина за тяжке становище індивіда покладає на нього самого, а не на соціальне середовище, систему й т.п.
К. Арчибальд назвала це клінічним підходом до використання даних соціальної науки. За її словами, відповідно до цього підходу "якщо черевик тисне, то щось не в порядку з ногою". Ця позиція вигідна ще й тим, що як тільки мова йде про індивіда і його психічну неповноцінність, те, природно, перший, хто покликаний допомогти усунути цю мниму першопричину бідності й злочинності як соціальних проблем, - це, зрозуміло, психологи й соціальні психологи. Вони, таким чином, стають жертвою власної методологічної позиції.
Більше того, в очах суспільної думки вони виглядають винуватцями, які не рахуються з потребами суспільства.
І цей можливий поворот цілком усвідомлюється вченими. Одними з перших Каплан і Нельсон попередили про "небезпеку використання соціальної науки й соціальних учених для перекладання на них провини за колишні політичні й економічні провали. Ці провали часто являють собою кінцевий результат ряду заходів, для яких уже не існує більше ні короткострокових, ні довгострокових економічних або соціальних рішень. Але, оскільки зриви в політико-економічній системі викликають серйозні соціальні наслідки, учених призивають зайнятися цими соціальними проблемами. Їхнє підключення означає тим самим, що соціально небажане поводження саме і являє собою проблему, а аж ніяк не є неминучим побічним продуктом політичних витрат і технологічних труднощів, тим самим відволікаючи увагу від реальних причин".
У цих винятково проникливих словах вірно схоплена основна "зручна" ідея для реальних винуватців: зробити вчених козлами відпущення, а самим виступити в ролі борців за загальне благо. Замаскований під повагу до заслуг соціальної науки, що досить імпонувало й лестило вченим, цей маневр спочатку не викликав дорікань. Згодом, однак, він був викритий самою дійсністю. "Не так багато років тому, - говорить Р. Аткинсон, - деякі соціальні вчені заявляли, що в них є відповіді на проблеми, що коштують перед суспільством і що єдина перешкода полягала в тім, щоб умовити політиків дати гроші для втілення їхніх ідей. Кінець 60-х і початок 70-х років показали, що це не так".
Самі вчені теж зрозуміли, що в ряді випадків їх використовують як ширму для інших цілей, що часто "у замовника немає серйозних намірів змінити, але він використовує дані дослідження соціального психолога-практика для того, щоб здатися (курсив мій. - П. Ш.) стурбованим, прогресивним, науково мислячим і т.п.". Лицемірна апеляція до соціальної відповідальності вчених з боку офіційних кіл має в США й інші завдання: заспокоїти найбіднішу частину населення тим, що от-от вчені щось придумають, але оскільки ті не в змозі принципово зробити що-небудь без зміни системи, крім паліативних рекомендацій, - дискредитувати згодом тих учених, які виступають із позицій соціальної критики. Логіка тут проста: от проблеми, от гроші, от межі повноважень - вирішуйте!
Відмовитися від спокуси в такій ситуації важко, тим більше що дійсно є приклади ефективної участі соціальної науки в рішенні ряду проблем, досить для цього послатися на знаменитий Хоторнський експеримент. Але саме на практиці й зясовується ще один звязок ідеології й методології. Виявляється, що ефективними стають ті прикладні заходи, у яких зберігається модель лабораторного експерименту, де експериментатор вист