Відносини академічної й прикладної науки. Типи соціальних психологів
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
°лого часу виступала соціальна психологія, обіцяючи зрівнятися із природничими науками, і що в ряді випадків дійсно давалися рекомендації, що приносили відчутні результати, то стане зрозумілим тиск суспільної думки й претензії суспільства до соціальної психології наприкінці 60-х років, коли американське суспільство вступило в смугу більших випробувань.
Не випадково тому, що в ці роки на перший план висунулася проблема соціальної доцільності. Вона обговорювалася в різних аспектах: як проблема звязку фундаментальних і прикладних досліджень, як проблема звязку теорії й практики, як проблема підготовки спеціальних кадрів, що можуть забезпечити трансляцію теоретичних знань у практичні рекомендації, і т.п.
Велика кількість статей, книг, семінарів і конференцій, присвячених цим темам. У ході цього колективного самоаналізу було висловлено багато цікавих і глибоких думок. Більшість із них можна згрупувати навколо наступних питань: чому зложилося таке положення, що потрібно зробити для його виправлення, що може й чого не може зробити соціальний психолог у цьому плані.
Завдання, що ми спробуємо вирішити надалі викладі, формулюється так: зясувати, у якому ступені аналіз проблеми соціальної релевантності соціальної психології в США, зроблений самими американськими критиками, розкриває обєктивні причини її виникнення й відповідно які перспективи її дозволу.
Треба визнати, що значна кількість цих обєктивних причин не представляє в цей час секрету для американських учених. Цілком виразно й чітко вони виявили й перелічили багато методологічних вад розвитку соціальної психології в США, у ряді випадків торкнулися досить гострі проблеми, фактично створили яскраві колективні автопортрети американських соціальних психологів-теоретиків і практиків як продукту конкретного соціокультурного контексту. Якщо підсумувати в певному порядку всі ці обєктивні фактори, то зложиться наступна картина.
Методологічні вади. Більшість із них (відсутність єдиної теорії, перекручена розуміння соціального, абсолютизація лабораторного експерименту й т.п.) уже відомо з попереднього аналізу, тому обмежимося коротким перерахуванням їхніх наслідків для рішення проблеми соціальної психології.
Практику важко орієнтуватися в теоретичному матеріалі, оскільки в цьому плані соціальна психологія являє собою, по вираженню Синджера й Гласса, "теоретичний базар". Тому практик у своїй роботі змушений комбінувати найрізноманітніші теоретичні концепції. Коли ж сам теоретик береться показувати, на що здатна психологічна наука, доводити практичну значимість своїх теорій і досліджень, він виявляє, що "усього цього не так вуж і багато".
Основне джерело даних для соціального психолога, "його робоче місце-лабораторія"; знання, які він одержує, - це знання про поводження "абстрактних людей в абстрактних ситуаціях". Цілком зрозуміло, що "психологія гомогенних індивідів" мало що може повідомити про складності реального життя. Інакше кажучи, зовнішня вірність експериментальних даних не витримує критики.
Однак у силу ряду відомих обставин метод лабораторного експерименту перетворився в самоціль. На думку Каплана, тут набув свою дію закон, названа їм "Законом інструмента". "Якщо, - говорив він, - хлопчикові дати молоток, він негайно почне бити їм по всьому, що попасеться. Так і соціальний психолог, опанувавши тим або іншому методу, наївно думає, що, застосовуючи його до будь-якої проблеми, він може її цілком ефективно вирішити способом, що полюбилися йому,".
Випробувані в лабораторії й звичайних людях - це різні контингенти. Вони відрізняються тим, що перші, як правило, студенти, вихідці з "середнього" класу, в експерименті вони пасивні, готові виконати будь-які вказівки експериментатора, вони - жертви підходу, "вони вільні діяти, але не вільні не діяти", у той час як другі в польовому, "проблемному" дослідженні - це представники пригноблених груп (расових, економічних і т.п.), вони активні, ставляться до психологів з підозрою й ворожнечею, вільні діяти або не діяти.
Далі, ідеал фізичного експерименту, до якого прагнуть академічно орієнтовані соціальні психологи, настільки бажаний і настільки для них недосяжний, що виявляється не тільки безпомічним, але й непотрібним у реальному житті.
І нарешті, загальна логіка побудови соціально-психологічного знання (нагромадження даних в експериментах і їхній перевірці в реальному житті - "стратегія відвертого емпіризму") виявилася неспроможною. "Головне, - говорить Г. Хорнштейн, - що соціальні психологи відкинули сумнівні достоїнства експериментів, які зовні схожі на події повсякденного життя".
Чи можливо, однак, виправити перераховані й багато інших методологічних вад, чи досить цього для перетворення академічної науки в соціально-релевантну або, перефразовуючи наведену вище цитату Аргириса, "чи вільні вони ліквідувати ці вади"?
Ідеологічні проблеми. За свідченням американського психолога Дж. Міллера, термін "поведінкові науки" був прийнятий у США замість "соціальних наук" для того, щоб не дратувати конгресменів при голосуванні за асигнування на розвиток соціальних наук. "Поведінкові науки" не викликали асоціацій з похідними: "соціалізм", "соціальний критик" і т.п., термін звучав нейтрально. Цей малоцікавий на перший погляд факт проте досить показовий.
Коли під тиском суспільної думки деякі соціальні психологи спробу