Відносини академічної й прикладної науки. Типи соціальних психологів
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
упає як маніпулятор.
У її основі стратегія поводження, що має метою однобічне підпорядкування індивідом собі інших людей і захист себе від собі подібних. Одним із самих могутніх способів такого підпорядкування служить контроль над інформацією, володіння правом інтерпретації значимих подій, що відбуваються.
На думку К. Аргириса, одним з перших, який звернув увагу на збіг аспекту експерименту й прикладних досліджень, ця стратегія поводження базується на чотирьох ціннісних принципах: досягати цілей так, як я їх бачу; максимально вигравати й мінімально програвати; викликати (в обєкта впливу) якнайменше негативних емоцій; бути максимально раціональним і мінімально емоційним.
Оскільки в основі стратегії контролю лежить контроль над інформацією, то завданням першорядної важливості при маніпуляції обєктом впливу стає перекручування, потрібна інтерпретація інформації, а найчастіше її приховання, попросту говорячи, неправда й обман. Цей підхід ідентичний в експерименті й у реальному житті.
В експерименті дослідник як би говорить випробуваному: "Я хочу створити таку обстановку, щоб, поставивши вас у неї, мені максимально вдалося змусити вас поводитися так, як я пророкував. Я, однак, повинен бути впевнений, що якщо ви надійшли так, як я пророкував, то це тому, що ви так захотіли, що це вам здалося розумним, що саме ви зробили такий вибір. Для того щоб якнайкраще домогтися цього, я повинен дуже ретельно й строго поставити весь експеримент і зберегти від вас у таємниці всі його ключові моменти доти, поки він не закінчиться. Я також не можу дозволити вам або заохочувати спроби довідатися (до закінчення або під час експерименту) що-небудь про експеримент; я не можу заохочувати спроб пручатися або змінювати експеримент. Єдине знання, що я допускаю - це знання в рамках ідеї експерименту.
Експериментальні умови можна підсумувати в такий спосіб: більша чіткість і стійкість моєї позиції (тобто міцність теоретичної платформи й точність гіпотези) у сполученні із сильним однобічним контролем над вами (як випробуваним) і збереженням у таємниці цілей, завдань і плану експерименту...".
Взявши як ілюстрації ряд досліджень, Аргирис доводить, що вони дають потрібний ефект у реальній дійсності тільки в тому випадку, якщо маніпулятору вдається дотримати перерахованих умов і в першу чергу зберегти в таємниці щирі цілі й задум всієї операції.
Однак тут і виникає одна із самих складних проблем, якщо не для самого маніпулятора, то для соціального психолога, що виступає в ролі соціального інженера, технолога, що пропонує свої знання для рішення проблем, які не він формулює й не він ставить. Якщо навіть у дискусіях про етику експерименту ця проблема обговорювалася винятково гостро й болісно, те, цілком природно, її масштаби виросли в дискусіях про роль соціального психолога в процесі перетворення дійсності. У цих дискусіях поступово кристалізувалася самосвідомість соціальних психологів, складався своєрідний автопортрет.
Стереотипи соціального психолога
Соціальні психологи в цей час переживають кризу професійної самосвідомості. стереотип, що домінував раніше, академічного вченого, для якого, як пише М. Дойч, "головним було інтелектуальне досягнення і його висока оцінка колегами, що виражався в присвоєнні ступенів, академічних звань, посад, усе більше йде в минуле в результаті зміни загального соціокультурного контексту, нових вимог до професії соціального психолога".
M. Дойчу належить один з найбільш узагальнених образів американського академічного соціального психолога 70-х років.
Він, як правило, виходець із середнього класу. По переконаннях ліберал, розташовується десь у лівій частині політичного спектра. Неохоче йде на співробітництво із владою й інститутами, якщо вони проводять політику, з якої він не згодний. Однак тільки в них він може одержати гроші на прикладні дослідження. Його матеріальне становище залежить від замовників. Він почуває антипатію до даної соціальної системи в цілому, мало зацікавлений у підвищеній ефективності підприємств, що роблять напалмові бомби або яку-небудь іншу руйнівну зброю. У той же час він мало що може зробити для зміни системи. Смутно усвідомлює необхідність створення теорії соціальної зміни. Крім того, він, як правило, не має необхідної професійної підготовки для того, щоб брати участь у розробці конкретних варіантів рішення соціальних проблем.
Стереотип соціального психолога, описаний M. Дойчем, відповідає найбільш численному типу - молодого, ліберального, критично настроєного, соціального психолога, що лише недавно одержав утворення й ще не "остиглого" від участі в студентських демонстраціях.
У міру придбання реального соціального досвіду міняється і його відношення до самого себе й дійсності. На наш погляд, до соціальних психологів цілком застосовна класифікація Г. Хорнштейна, що він запропонував у результаті дослідження відносини соціальних учених до участі в соціальній зміні. Він ділить їх на чотири типи.
1. Тип, що використовує зовнішній тиск. Він прагне змінити соціальні системи (організації, інститути й т.п.) шляхом тиску ззовні, використовуючи масові демонстрації, насильство й непокору владі. Політично визначає себе як "лівий".
2. Тип, що використовує модифікацію поводження. Впливає на організації зсередини шляхом зміни індивідів, застосовуючи різні методики: Т-Групи, модифікації поводження й т.п. Політично відносить себе до "лібералів".
3. Тип, що вик