Венчурний капітал: сьогодні і завтра
Статья - Разное
Другие статьи по предмету Разное
го роду інвестори представлені як приватними особами, так і солідними компаніями.
Для країни-реципієнта особливий інтерес представляє приплив капіталів за допомогою іноземних інвестиційних фондів розвитку. Дані інвестиційні фонди вибирають акції тих компаній, ціна яких, по оцінках фахівців фонду, має більший потенціал для швидкого росту, чим ринок у цілому. Фонд ставить своєю задачею різке збільшення вартості компанії для того, щоб надалі продати весь приналежний йому пакет акцій і дістати прибуток у виді різниці між ціною придбання акцій і виторгом від їхнього продажу. Відмітною рисою таких фондів є те, що весь поточний прибуток контрольованого фондом підприємства реінвестується. Фактично фонд і його пайовики не зацікавлені в одержанні дивідендів, оскільки орієнтовані на більш перспективні цілі.
Природно, що в умовах ринкової економіки і неоднозначності технологічних змін, що відбуваються, інвестори венчурних інвестиційних фондів можуть і втратити частину своїх інвестицій. Однак наявність в авторитетних глобальних інвестиційних банків (керуючих інвестиційними фондами) колосального досвіду роботи, великих інформаційно-аналітичних центрів і висококваліфікованих команд фінансових менеджерів дозволяє звести ризик утрат до прийнятного мінімуму і гарантувати одержання запланованого прибутку.
Треба сказати, що країни з ринками, що розвиваються, а також країни з економіками перехідного типу представляють широкі можливості саме для інвестиційних фондів розвитку і венчурного підприємництва в цілому.
По-перше, значна кількість підприємств, що пройшли корпоратизацію, але усе що ще знаходяться під контролем держави, мають низьку ринкову ціну і привабливість для потенційних інвесторів у силу обтяженості боргами, наявністю неефективного вторинного виробництва, нераціональної системи керування. Багато підприємств в Україні можуть вирости в ціні тільки за рахунок проведення санації, причому не потребуючих значних витрат.
По-друге, в Україні мається більше простору для підприємницької діяльності, чим у країнах з розвитий ринковою економікою. Ще не всі ринкові ніші зайняті, а конкуренція не носить настільки твердого характеру, як у розвинених країнах. Особливо це відноситься до сфери інформаційних технологій.
На відміну від стратегічних промислових інвесторів, у ролі яких найчастіше виступають ТНК, інвестиційні фонди розвитку і венчурний капітал у цілому не приводять до підпорядкування економіки країни інтересам гігантів світового бізнесу. Ні для кого не є секретом, що ТНК і МНК прагнуть до удосконалювання своїх технологічних ланцюгів, що, у кінцевому рахунку, приводить до втрати незалежності ланки ланцюга. А використання трансферних цін дозволяє ТНК одержує прибуток, минаючи національні податкові системи. Недарма уряди Польщі й Угорщини виявляють заклопотаність у звязку з результатами приватизації, унаслідок якого національні економіки стають занадто залежними від закордонних корпорацій: до 80 % експорту з цих країн приходиться на частку угод у рамках ТНК.
Є ще один штрих у діяльності інвестиційних фондів розвитку. Їх "секретною зброєю" є команди професіоналів різного профілю, що на придбаних або контрольованих підприємствах впроваджують інноваційні управлінські, маркетингові технології, раціоналізують фінансові потоки й у такий спосіб створюють стартові умови для їхнього подальшого розвитку. Таким чином, утвориться прошарок національних кадрів, що володіють сучасними управлінськими технологіями. Навіть якщо в якийсь момент часу інвестиційний фонд і прийме рішення про згортання своєї діяльності, у країні залишиться когорта фахівців, здатних до ефективного керування вітчизняними підприємствами. Не можна не зупинитися і на позитивному впливі розвитку венчурного підприємництва на соціальну ситуацію в країні. Залучення непозикового іноземного капіталу приводить до зміцнення в країні середнього класу. Він чисельно і якісно росте.
Зараз в Україні венчурный капітал працює, але саме це поняття має трохи інше формулювання - Інноваційний менеджмент, а самі венчурные фонди називаються технопарками. Справа в тім, що технопарки використовують особливий механізм при оподатковуванні, що описаний в указах Верховної Ради, прийнятих у грудні 2000 року технопарки і кожний з його учасників відкривають спеціальні рахунки. У наслідок реалізації проекту 10 % ПДВ зараховується на спеціальний рахунок технопарку. 15 % податку на прибуток перелічується технопарку, а половина (15 %) поділяється між учасниками, що реалізують інноваційний проект. Кошти зі спеціальних рахунків витрачаються винятково на науково-дослідні розробки, створення лабораторно-експериментальної бази досліджень і т.д.
8 липня 1996 року розпорядженням губернатора Донецької області В.П. Щербаня був створен Донецький Інноваційний Фонд при Донецькій обласній державній адміністрації, генеральним директором якого і донині є Морозов А.Ф. Цим центром було реалізовано проектів на 1,5 млн. доларів.
Докладніше роботу технопарків можна розглянути на прикладі київського технопарку.
Могутній науково-дослідний конгломерат Киберцентр на окраїні столиці у недалекому майбутньому може стати українським аналогом Силіконової долини, природно, у наших масштабах. Укладений шлюбний контракт між бізнесом і наукою, по якому дитина повинна народитися саме тут. Дитя вирішили назвати суперсучасно: Технопарк.
Київ вправі пишатися сво