В мирі та у війні з Польщею
Информация - История
Другие материалы по предмету История
°гаті міста, замки й села, забирали та вивозили зі собою всі дорогоцінні речі, що тільки можна було перевезти на чайках. Але ці походи спровокували такі самі, а то й ще гірші напади татар, що рік-річно нищили українські землі й виводили безліч людей у полон. Запорожці виступали тільки месниками свого народу, відплачувалися ворогам їх власною міркою. А кілько тисяч народу визволили вони з татарської й турецької неволі!... Морські походи дали козакам славу оборонців України й цим імям запорізьке військо незвичайно дорожило.
Для розвитку українського війська чорноморські походи дали дуже багато. Знову повстала українська флотилія, після кількох століть неіснування. Зацікавлення морем від того часу на Україні вже ніколи не зникало, а зростало все більше і більше. Український народ почув, що з морем вяжеться його майбутнє. Витворився тип українця-моряка, так само, як у княжих часах. На морі, ще більше, ніж у полі, козацьке військо набиралося добрих воєнних прикмет сміливості, дисциплінованості, солідарності. Віч-на-віч із новим ворогом козаки придбали новий досвід, привчилися нових способів боротьби й організації. Турецьке військо з деяких поглядів стояло високо: турки мали значну флоту, знамениту артилерію, добру піхоту (яничар). Запорожці могли перебрати від них багато подробиць із мореплавства, озброєння й тактики.
Війни з поляками 16301638 р.
Походи на татар і турків принесли великі зміни в угрупованню сил серед козаччини. Реєстрові козаки, що в 1620 рр. мали провід у своїх руках, почали тратити значіння. Вони були залежні від польського уряду, не мали свободи рухів і при своєму невеликому числі не могли ні проявити ширшої ініціативи, ні виказатися більшими успіхами. До того ж вони занадто замикалися самі в собі, затрачували звязок із цілою козаччиною. Провід і впливи переходили все більше на Запорожжя. Тут, на вільних просторах, козаччина проявляла своє повне життя. Тут приготовлялися напади на Крим, тут творилася козацька флотилія, звідсіля йшли великі походи на море, тут збирали добич, забрану туркам, тут було все багатство й майно козацького війська. Хоч у цих походах брали не раз участь і городові козаки, то вирішною силою були таки самі запорожці, недавні випищики, виключені з реєстрового війська, непризнавані урядом. Але вони були вільні від урядової опіки й контролі, вільно творили свою організацію й на власну руку творили ті великі воєнні плани, яким щиро спочувала Україна, яким дивувалася Європа. Запорожжя стало серцем і душею всієї козаччини, до нього в козацьких справах перейшов провід і авторитет.
З кінцем 1629 р. прийшло до гострої боротьби між запорожцями й реєстровими. Запорожці вбили гетьмана реєстрових Григорія Савича-Чорного. Це дало почин до нової війни з поляками, бо польська влада стала по стороні реєстрових. Запорозький гетьман Тарас Федорович виступив зі своїми полками на волость і укріпився в Переяславі 1630 р. На Дніпрі він понищив усі перевози, порозставляв сторожі здовж ріки. В Переяславі зібралося до 37.000 козаків, в інших місцевостях повстали міщани й селяни. Польські війська з трудом перейшли Дніпро й почали боротьбу з козаками. Війна тривала три тижні. Поляки не змогли добути козацького табору, зате козаки зручним випадом дібралися до польських шанців і захопили кілька гармат та інші воєнні засоби. Потім почалися переговори: прийшло до нової т. зв. переяславської умови. Польський уряд погодився на те, щоб реєстр підвищити до 8000. Доповнення реєстру мала перевести мішана комісія, складена з реєстрових і випищиків. Правда, поляки жадали, щоб їм видати Тараса Федоровича, але військо рішуче відкинуло цю вимогу. Всі повстанці дістали амністію.
Тепер знову прийшли до впливу провідники реєстрових. Вони старались утримати добрі відносини з Польщею, добути матеріальні користі для війська. Гетьман Іван Кулага-Петражицький (1631-1632 р.), товариш Михайла Дорошенка, придумав сміливий план добути для козаків голос при виборі польського короля; досі короля вибирала тільки шляхта і, коли б і козаки були дістали таке право, то їх значіння, як військового стану, дуже піднеслося б. Але поляки відкинули ці жадання. Цю невдачу на політичному полі козаки приписували Петражицькому: його скинули з гетьманства й покарали на горло. Його наслідник Тиміш Орендаренко 1633 р. водив 20000 козаків під Смоленськ на підмогу полякам проти Москви.
Але Запорожжя незабаром знову підняло голову. В 1635 р. Іван Сулима, славний зі своїх походів на море, зруйнував Кодак, польський замок над Дніпровими порогами, що мав заступати козакам шлях на Запорожжя. Але реєстрові зрадою його спіймали і він віддав голову під сокиру ката.
В 1637 р. запорожці знову захопили артилерію й рушили на волость під проводом Паша Михновича Бута, якого звали Павлюком.
В грудні 1637 р. натягнули з Запорожжя головні сили під проводом Павлюка. Це військо налічувало 23000 людей, було вміло поділене на полки й сотні, але ж не мало доброї зброї; частина була зі самопалами, інші ж мали тільки рогатини, коси, сокири. Артилерія складалася з 10 пушок. Дух між козаками був добрий, військо йшло з охотою, сміливо, з веселими окликами. До першого бою прийшло 16 грудня під Кумейками над р. Россю. Козаки привітали ворога з гармат і бігцем пустилися до наступу.
Але поляки вислали на них кінну драгунію й за нею піші полки. Павлюк необережно відслонив лівий бік табору; туди вдарили поляки, розірвали лінію возів, підпалили порох, що лежав на них, у козацьких рядах прийшло до сполоху і в метушні полягло багато ві