В мирі та у війні з Польщею
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?еєстрові полки, дисципліновані, вимушрувані по-військовому, вони надавали всьому війську тон і удержували його на вищому рівні організації та бойової здатності.
Сагайдачний знав, що без війни козаки не зможуть жити; плата була невелика і тільки воєнна здобич давала змогу прожити. Але він і розумів, що війна може бути успішна тільки тоді, коли її вести доцільно, з доброю організацією. Так він старався й особливо звернути козацькі сили до енергійної боротьби з татарами і турками. Для цього було потрібно більшого флоту і Сагайдачний збільшив число козацьких чайок аж до 300. Під його особистим проводом ішли славні походи Чорним Морем на Крим, Малу Азію, а то й Царгород і ці походи розголосили козацьке імя по всьому світі. Війна з мусульманами (бусурманами) дала козаччині й моральні користі: козаки почували, що боротьба йде не тільки для здобичі, але і в обороні рідної країни, для її добра та слави. Це підіймало лицарського духа в війську, патріотизм і свідомість.
Зате ж Сагайдачний здержував козаків від війни з поляками. Сумний досвід рухів 1590 р. був осторогою, що козаччина ще до того не доросла, щоб повалити Польщу. Гетьман старався мирним способом полагодити всі непорозуміння з Річчю Политою і, як що до чого, йшов із військом на поміч королеві. Та це не була зрада інтересів козаччини й України. Сагайдачний за свої прислуги добував усе різні користі для війська. Переговорами довів до того, що поляки скасували наслідки баніції, що тяжила над козаччиною, дозволили, щоб козаки осідали по городах, признали окремий козацький присуд, привернули війську Терехтемирів і згодилися давати постійну плату. Так само й на політичному полі, Сагайдачний боронив прав українського народу і зумів добути для православних великі уступки (віднова православної ієрархії, що її король хотів скасувати). Аж під кінець життя, бачачи віроломність шляхти, гетьман зневірився у своїй політиці; розійшлись чутки, що він задумує якусь акцію проти Польщі. Але йому не стало вже життя, він умер 1622. о. від рани, котру дістав від турецького пострілу під Хотином.
Десятилітнє гетьманство Сагайдачного, це час, коли козаччина остаточно стала українським національним військом.
Під Москвою та під Хотином
Сагайдачний добув собі славу великого полководця у двох походах, у московському 1618 р. і в турецькому 1621 р.
В 1617 р, Польща почала нову війну з Московщиною і звернулася до запорожців по підмогу. Для Сагайдачного це не був відповідний момент: саме тоді він вів переговори з французьким послом Марконетом про утворення християнського союзу проти турків. Але, що на Москву вибирався сам королевич Володислав, він не міг відмовитися від походу, й дав свою згоду. Раннім літом 1618 р, як просохли вже степові дороги, козаки нічого не чекаючи, приготовили собі поживу зі своїх нужденних худоб, забезпечилися воєнними риштунками та пустими околицями рушили на московське пограниччя. Без труднощів добули город Ливні, тамошній воєвода попав у козацький полон. Кілька днів добували Єлець, сильний замок і аж приступом, що тривав кілька годин,, добули укріплення й вибили цілу залогу. Тут узяли в полон татарське посольство, що саме верталося з Москви, з великими гостинцями від царя для хана. Дуже завзяті бої йшли коло города Михайлова. Сагайдачний почав тут облогу як слід. Військо стало в сусідніх слободах і з трьох сторін брало мури, засипаючі фоси місцями приходилося до завзятої боротьби рукопаш, противники кололи одні одних копіями й різали ножами. Козаків полягло до тисячі та город таки оборонився. Не вдався приступ і на Зарайськ. Зате козацькі ватаги запускалися далеко на всі сторони і знищили цілу околицю ріки Оки. Під Коломною козацьке військо добуло перехід через Оку, й під Москвою сполучилося з полками королевича Володислава. Запорозькі посли, під проводом Михайла Дорошенка, передали королевичеві добуті трофеї, а він за те переслав війську нову корогву й гетьманську булаву для Сагайдачного. Під самою Москвою прийшло до сутички запорожців із царською гвардією; у бій ходив і сам Сагайдачний. У боротьбі московському воєводі Бутурлинові видер із рук копія, ударив його булавою і звалив із коня. Але головному наступові на Москву 11. жовтня 1618. р. не поталанило; запорожці й так не брали у ньому участи, бо стояли в запасі й мали завдання пізніше атакувати відкриті брами петардами й добувати вулиці. При повороті Сагайдачний добув ще Калугу, а козацькі загони знищили всю сусідню околицю. Ця кампанія немало спричинилася до того, що Московщина мусіла скласти з Польщею мир.
В 1620 р. знову почалася війна з Туреччиною. Польський гетьман Жолкевський рушив проти турків на Молдову, але програв бій під Цецорою і сам поліг у бою. Поліг там і батько Богдана Хмельницького Михайло, що вийшов був на війну з відділом українців, а сам Богдан дістався в турецький полон. Король покликав тоді на підмогу запорожців. Під Хотин над Дністром надійшла велика козацька армія, 41520 козаків як записано у докладному реєстрі лід проводом Сагайдачного. Все це була кіннота з рушницями. Артилерія складалася з 22 пушок. Запорожці укріпилися в оборонному таборі. Турки обстрілювали їх артилерію й кілька разів робили дуже сильні наступи, але табору добути не могли. Запорожці знов робили випади зі своїх укріплень, доходили аж до турецьких шатер, знищили туркам пушки й придбали добич і забрали бранців. Боротьба тривала 39 днів. Війна не довела до нічиєї перемоги. Обидві сторони помирилися; у мирі турки обіцяли спиняти татар від нападів на Ук