Экономическая и социально-политическая жизнь Киевской Руси
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ся. За борги у рабство могли продавати боржника, який збанкрутився .
За Руською Правдою, челядин це раб, який знаходиться пiд владою свого хазяiна. Холоп в окремих випадках був надiлений деякими правами. Так, будучи боярським тiуном, вiн мiг виступати в судi як видок. Холоп, який вдарив вiльного мужа, зазнавав кари. За холопа, котрий здiйснив крадiжку, вiдповiдальний хазяiн, тодi як вiльнi люди, що крали, сплачували пропажу. За убивство холопа його хазяiв сплачувалася не вiра, а тiльки урок.
Мiське населення. Соцiальний склад мiського населення Киiвськоi Русi був вельми разноманiтним, що СФ характерною рисою суспiльства середнiх вiкiв. Мiське населення подiлялося на двi основнi групи: мiськi низи i мiську аристократiю. До останньоi належали князi, бояри, вище духовенство, купцi. Руська Правда з пова гою називала градинiв, купчин, лихварiв. Купцi, що займалися зовнiшньою торгiвлею, iменувалися гостi. Мiськi низи (ремiсники, дрiбнi торговцi, рядове духовенство) становили найбiльш численну категорiю мiського населення. Основна маса городян була особисто вiльною Частина ремiсникiв залежала вiд своiх хазяiв - бояр, купцiв. Особисто вiльнi ремiсники i дрiбнi торговцi у мiстах оподатковувалися або вiдробляли, беручи участь у будiвництвi та ремонтi мiських укрiплень, наглядали за iхнiм станом Руська Правда визначала плату представникам державноi влади, якi вiдали будiвництвом мiст i мостiв, з коштiв мiського населення. На кошти того ж мiського населення будувалися церкви, утримувалася церковна парафiя.
Вiльне ремiсниче населення не було однорiдним за своiм складом. РЖз загальноi маси ремiсникiв видiлялися бiльш заможнi майстри, в яких були залежнi вiд них пiдмайстри або учнi.
3. Полiтичний устрiй
До приходу варягiв основною полiтичною одиницею схiдних словян виступало племя. Важливi питання вирiшувалися шляхом згоди мiж старiйшинами, якi збиралися на племiннi ради й були панiвними постатями полiтичного життя, починаючи з найнижчого рiвня общини (миру, задруги) й аж до найвищого рiвня союзу племен, такого, як, скажiмо, iснував у полян, сiверян i древлян. Центрами полiтичноi влади були численнi обнесенi частоколом племiннi поселення, що виникали на очищених вiд лiсу узвишшях, довкола яких селилися члени племенi. Найбiльшими володарями iхнiх торговельних пiдприСФмств були члени династii Рюриковичiв, i саме вони мали найбiльше прибуткiв i влади. Проте оскiльки князi великою мiрою залежали вiд дружини, то значну кiлькiсть своСФi поживи iм доводилося дiлити з дружинниками.
Киiвським князям у неоднаковiй мiрi вдавалося монополiзувати владу. До правлiння Ярослава Мудрого в серединi XI ст. найбiльш честолюбним, талановитим i жорстоким членам династii неодноразово вдавалося захоплювати киiвський стiл та утверджувати свою зверхнiсть над братами та iншими конкурентами. Услiд за реформою Ярослава Мудрого в системi успадкування влади, за якою кожний член швидко зростаючоi династii Рюриковичiв отримував практичну чи теоретичну частку володiнь, почалася децентралiзацiя влади. Внаслiдок цього великий князь киiвський врештi-решт став не бiльше нiж титулованим главою династичне звязаного конгломерату князiвств, що безперервно ворогували мiж собою.
Механiзмами здiйснення влади були - княжа влада, рада бояр та збори городян (вiче). Кожна з цих iнституцiй була виявом вiдповiдно монархiчноi, аристократичноi та демократичноi тенденцiй у полiтичному устроi КиСФва. У виконаннi своiх вiйськових функцiй князi-насамперед залежав вiд дружини. В разi потреби бiльших вiйськових сил збиралося ополчення городян. Чисельнiсть цього вiйська була вiдносно невеликою десь близько 2--3 тис. чол.. У вiддаленi мiста i землi князi призначали посадникiв, що, як правило, обиралися з членiв власноi родини. На периферiйних землях волю князя виконував тисяцький мiiевого ополчення зi своiми пiдлеглими. Правосуддя вершив сам князь чи призначенi ним суддi згiдно з Руською правдою Ярослава Мудрого. Княжа влада мала першочергове значення в управлiннi Киiвськоi Русi, але разом iз тим поСФднання в нiй вiйськовоi, судовоi та адмiнiстративноi функцiй свiдчить, наскiльки ця система була вiдносно нерозвиненою i примiтивною.
У фiнансуваннi своСФi дiяльностi князi насамперед залежали вiд данини. До iнших джерел княжих доходiв належав ли мито на торгiвлю, плата за судочинство i штрафи. Останнi складали важливе джерело прибуткiв, оскiльки киiвськi закони щодо покарання за злочин вiддавали перевагу грошовим виплатам перед смертною карою.
За порадою й пiдтримкою князь мусив звертатися до боярськоi думи органу, що виник iз старших членiв дружини, багато з яких були нащадками варязьких ватажкiв чи словянських племiнних вождiв. Пiзнiше мiiе у думi дiстали й церковнi iСФрархи. Князi брали до уваги позицiю боярськоi думи. Демократичну сторону полiтичного устрою КиСФва репрезентувало вiче, або збори городян, що виникли ще до появи князiв i, очевидно, походили вiд племiнних рад схiдних словян. Серед питань, обговорюваних на вiчi, були вiйськовi походи, укладення угод, престолонаслiдування, розподiл посад у державi, органiзацiя вiйська. Коли на престолi сiдав новий князь, вiче могло укласти з ним формальну угоду (ряд), за якою князь зобовязувався не переходити традицiйно встановлених меж влади щодо вiча, а воно в свою чергу визнавало над собою його владу. Хоча право ?/p>