Щоденники Пилипа Орлика як зразок лiтературноi творчостi бароко
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
?обоюючись, аби будучи наближеним до вiйська, не розпочав передчасно вiйну з РосiСФю або щоб не перейшов на сторону противника [1].
Орлик листуСФться iз сином, СФдиним, хто найбiльш посвячуСФться у правдивi плани батька, цифровим шифром, бо ж, перебуваючи пiд постiйним контролем Порти, побоюСФться розголосу своiх потаСФмних намiрiв. Крiм того, листи часто передавались за схованими в листах iнших осiб, i iхня дорога до адресата була небезпечною. Про це довiдуСФмось зi щоденникового запису вiд 18 серпня 1730 року:
18 серпня: в пятницю вiдчув значне полегшення в крижових болях, тому почав писати вiдповiдь на лист мого коханого сина до Стамбула, який тому що СФ в цифрах, забере немало часу, перш нiж закiнчу, зокрема ж коли болi в крижах не дозволяють довго сидiти, бо ж сидiнням бiль заново вибухаСФ [1].
До щоденника, хоча й iз пропусками, Пилип Орлик записуСФ листи звичним способом. У листi до сина (уже цитувався вище) вiн висуваСФ низку аргументiв, якi, на його думку, мають переконати нового вiзира, за якого, власне, i побачила Порта зрослу потугу Росii; можливо, не так у його, Орлика, надiйностi, як у необхiдностi покращити матерiальне становище його великоi родини:
Якби той, хто тi вигадки собi в головi формуСФ, знав суворiсть вiйни, розважив би, певно, час конюнктури, обставини i способи зачинання ii, то не мав би таких немудрих щодо мене припущень та пiдозри. Не СФ я, дяка Богу, без розуму й настiльки шаленцем, щоб iз купкою людей, i то нерегулярних, на таку велику потугу без жодноi рефлексii зiрвався, безрозсудно вiдважився, як лев, а згинув, як муха. "асне, то було би пуститися в глибину моря без керма, коли б хотiв на таку велику iмпрезу легковажно зважитися без грошей, якi СФ нервом вiйни, без допомоги, без жодноi диверсii, без амунiцii i без артилерii, зокрема ж коли Москва так багато фортець в Украiнi своiми гарнiзонами поосаджувала й 30 загонiв свого регулярного вiйська впровадила. Якби мав ту артилерiю iз 500 штук спiновоi гармати, яку Москва забрала у вiйська Запорозького, якби з одного боку шведи, а з iншого поляки, розпочавши вiйну з Москвою, учинили незгоду i якби мiг мати звiдкись якi-небудь, принаймнi на початок, грошовi субсидii, тодi могла б Порта формувати собi про мене думку, а не зараз, коли Москва таким потужним цесарським альянсом змiцнена з усiх бокiв життСФдайнiстю, добробутом, спокоСФм. Не сумнiваюсь принаймнi в революцii в Украiнi, яка розпочнеться, може бути, швидко, але сумнiваюсь, щоб народ тамошнiй похапцем, згарячу до цього забрався, не бачачи жодноi допомоги й перешкоди, хiба б хотiв цiлу потугу московську на себе спровадити i з вiдчаСФм загинути [1].
Орлик, дивуючись, гiрко iронiзуСФ над тим, що його, напiввязня, вважають ледве не обранцем, який оточений гарним покровительством, i це тодi, коли матерiальне становище його родини i його самого вкрай тяжке, i сторiнки щоденника ряснiють такими свiдченнями. У листi ж до сина вiн також пише:
тАжКредитом покриваю моi недостатки, i не маю за що для кiлькох моiх людей купити коней та iх фуражувати, яких мушу завжди наймати, коли хочу кудись поiхати або полюванням зайнятися, а що найбiльше не здолаю оплаканiй моiй родинi в так тяжкому ii становищi вчинити полегшення, а тут про вiйну розмови, щоб передчасно [я ii] не розпочав [1].
Ще бiльше обурення Орлика викликаСФ друга пiдозра щодо нього, буцiмто вiн може перейти на бiк Москви. Тут уже зникають усiлякi застереження, а характеристики набувають кардинальноi гостроти. РЖ якщо Богдана Хмельницького МойсеСФм свого народу називаСФ Самiйло Величко, то Орлик, властиво, сам почуваСФться МесiСФю, якого народ очiкуСФ для свого визволення з неволi, i така самооцiнка даСФ ключ до розгадки його дiй. Так, вiн пише:
Що стосуСФться побоювання, щоб не перейшов на бiк противника, писати не здужаю, яка б надiя мала до того провадити й на який кiнець мав би я те чинити, напевно, Москва креатурою своСФю хлопа варятського не захоче вiд посади гетьмана вiдмовлятися, щоб не можна було на нiй в Украiнi стабiлiзуватися. Я, однак, волiв би тисячу разiв умерти, нiж душу занапастити, принизитися, щоб, позбувшись гонору i залишивши так чисельне вiйсько, мав пiти в скопцi до тiСФi каналii волоськоi, скласти йому пiд ноги гетьманську булаву й офiрувати йому слухнянiсть, а потiм виставляти напоказ гонор й особу мою на СФдине прокляття й посмiховисько, а що найбiльше на публiчну ненависть цiлого тамтешнього народу, який мене справдi як Месiю для визволення очiкуСФ [10, 519].
Цей фрагмент листа вирiзняСФться своСФю експресiСФю, проте iнвективи Орлика пiдкрiплюються аргументами, посиланням на приклади, а ними СФ долi багатьох знаних Орликом шляхетних сучасникiв, недавнiх його соратникiв, якi спокусилися обiцянками Москви:
Нагору, отже, можуть передати пардоновi й паролевi московському (очевидно, Орлик маСФ на увазi шпигунiв), [я], маючи перед очима живi докази недотримання тих усiх так багатьом i так гiдним особам [обiцянок], якi, засновуючись на амнiстiях, присланих до них по-змiiному, i на написаних там гарантiях повернення добра та урядiв, вiдiйшли однi з них вiд небiжчика Мазепи, а iншi вiд мене, у Московську вiдiйшовши сторону, потрапили в пастку, де зараз однi в Сибiру, другi в архангела, а третi в Москвi оплакують свою гарячковитiсть i безоглядну легковажнiсть, не бiльш як три копiйки щоденно для iснування маючи свого, жони iхнi та дiти деiнде живуть, пане. Яке би тодi було шаленство наослiп кинутись у ви